Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №39 від 28.09.2023 року

Дев’ятий рік триває російсько-українська війна. Справжня війна, хоч до цих пір, навіть після повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію незалежної, суверенної України, вона не оголошена. Прийде час, і історики розставлять все на свої місця. Поки що ж треба вибороти перемогу, здолати страшного ворога, аби майбутні покоління українців жили у спокої та мирі.

Щоб більше ніколи ніхто не знав, що таке повітряна тривога, безперервні артилерійські обстріли, атаки ракетами та безпілотниками. Не знав, що таке зруйновані домівки, випалена земля, викрадені діти. Щоб більше ніколи не поверталися воїни додому на щиті, не голосили матері, не гинули цивільні – старики, жінки, діти.

Тож до Дня захисника та захисниці України розповідаємо ще про одного мужнього воїна, бійця Збройних Сил України, учасника АТО, сержанта 30 окремої механізованої бригади Сергія Федоришина зі Святця. Бо хоч і не професійний військовий, на захист Вітчизни став ще у 2014 році.

У Святці живуть його батьки Галина Іванівна та Андрій Данилович. Мама вже не працює, бо хворіє, а батько ще трудиться, збирає сільське молоко. Відколи син на війні, не мають спокою ні вдень, ні вночі, бо на серці одна лиш тривога.

Категорія: №39 від 28.09.2023 року

У переддень нашого професійного свята – Дня вчителя, хочу поділитися деякими міркуваннями щодо намірів Теофіпольської селищної ради ліквідувати ще чотири заклади середньої освіти: Шибенського та Гальчинецького ліцеїв, Кунчанської та Човгузівської гімназій, а також Великолазучинської початкової школи. Повідомлення про такі наміри вже є на офіційному сайті селищної ради у розділі Освіта, громадські обговорення.

Загалом, Теофіпольська селищна рада з початку своєї діяльності вже закрила 14 шкіл, і позиціонує це як велике досягнення. Залишилося 16, з яких 5 влада планує закрити у 2024 році. Робиться це під гаслом покращення надання освітніх послуг та у зв’язку з нестачею коштів у місцевому бюджеті, аби додати їх на заробітну плату вчителям.

Я вже не працюю, але своїх переконань не змінюю, маю на це право, адже пропрацювала в Гальчинецькій школі 52 роки, з них 40 років – директором школи, всього ж педагогічного стажу маю 57 років. Так, змінилася країна, погіршилася демографічна ситуація, люди шукають кращої долі, шукають роботу, яка б могла забезпечити їм краще життя. Але ні Шибена, ні Гальчинці, ні Кунча, ні Човгузів ще не вимерли, як, може, комусь хочеться, ще там живуть люди, є молоді сім’ї, і будуть жити, народжувати дітей. Тобто, у селі повинен бути дитячий садочок та школа. Таку мету мала адміністративна реформа: максимально зберегти села, діючу інфраструктуру – школи, дитяі садки, фельдшерські пункти, заклади культури. І якщо вже приймати рішення про ліквідацію закладу середньої освіти, то тільки в критичних випадках, коли дітей менше 25 і освітня субвенція на такі заклади не розподіляється.Тоді зрозуміло: нема дітей, нема школи.

Категорія: №38 від 21.09.2023 року

Це вже 28-ий боєць, кого ховають у Теофіпольській громаді з початку повномасштабного вторгнення. 16 вересня, у суботу, його провели в останню земну дорогу, з квітами, зі сльозами. Йому виповнилося лише 42 роки. Працював, дбав про свою родину, мав плани на життя. Та все перекреслила жорстока війна. І не видно їй кінця. І забирає вона сміливих та відважних, забирає найкращих, залишає вічний біль, скорботу та печаль.

Народився Віктор Васильович Фукалюк у селі Заруддя 5 вересня 1982 року. Ріс, як всі сільські діти, допомагав батькам, закінчив Строковецьку ЗОШ І-ІІ ступенів, професійно-технічну освіту здобув у Теофіпольському СПТУ-34. Відслужив армію, працював на різних роботах у місцевому господарстві – трактористом, помічником комбайнера, згодом на цукровому заводі. Був учасником АТО, останнім часом працював на залізниці на Теофіпольському цукровому заводі. З дружиною Тамарою Іванівною ростили сина Вадима та донечку Вікторію. Вадим вже закінчив вищий навчальний заклад, здобув професію ветеринарного лікаря, а Вікторія навчається у п’ятому класі Теофіпольського ліцею № 2. Тримали велике хазяйство, давали собі раду. Якось можна було жити.

Категорія: №38 від 21.09.2023 року

Переконаний в цьому керівник ГО «Благодійний фонд Добра, Надії та Любові», організатор Гуманітарного штабу Теофіпольщини Андрій Петринюк. Бо підтримка потрібна всім – нашим захисникам, простим людям, жителям громади, переселенцям, демобілізованим бійцям. І до цієї підтримки потрібно залучити якнайбільше активістів, людей з активною громадянською позицією.

Тому нещодавно цю громадську організацію перереєстрували, адже змінився склад засновників, наглядової ради, були внесені зміни до її Статуту у частині напрямків діяльності, відкриті нові рахунки.

Тож у вівторок, 19 вересня, у Теофіполі, в офісі Благодійного фонду (колишнє приміщення Кредобанку) відбулася зустріч керівництва фонду з його учасниками – представниками ГО «Теофіпольська районна організація ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ», відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади, Товариства Червоного Хреста, колишніми сільськими головами, представниками Гуманітарного штабу Теофіпольщини,а також духовенства Теофіпольського округу Православної Церкви України.

Категорія: №38 від 21.09.2023 року

З поміж сіл нашої громади Святець особливий. Вийшли з цього великого села багато розумних, обдарованих, талановитих людей. З простих селянських родин. Де тільки святчан немає: вони скрізь, у столиці, великих та малих містах, селищах, вони за кордоном. Здобули різні професії, успішно працюють. І не забувають про свій рідний край.

Та залишалися і залишаються у селі молоді родини, які дають собі раду, трудяться, хто де, на роботі, на городах, виховують дітей, допомагають їм здобути вищу освіту, реалізувати себе у житті. І не переривається це вічне коло.

А тепер, коли другий рік триває ця кривава страшна війна, саме зі Святця мобілізували найбільше, більше ста, військовозобов’язаних чоловіків. В це число зараховуємо і тих, хто був призваний з інших місць, але у Святці проживають їхні батьки. І вони рішуче, мужньо та незламно боронять Вітчизну та рідний край. Попри жахіття важкої, цинічної війни, попри втрати найкращих, втрати побратимів, не втрачають оптимізму, вірять у перемогу. Бо хочуть жити вільними, у своїй країні, на своїй землі. Хочуть жити та радіти життю разом зі своїми родинами.

Категорія: №38 від 21.09.2023 року

У нашому Святецькому ліцеї ми робимо усе для того, щоб наші діти зростали патріотами, щоб долучалися до підтримки героїчних Збройних Сил України, щоб шанували Героїв, які загинули за волю та свободу України. Тому проводимо заходи, які б формували у них розуміння того, що майбутнє нашої незалежної України, її мир та спокій вже залежить від кожного з них.

Навчальний рік лише розпочався, а ми вже провели кілька акцій, що, сподіваємося, торкнулися сердець наших учнів.Так, ще 29 серпня, у День пам’яті захисників України, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет та цілісність країни, з прапорами, з квітами ми прийшли на сільське кладовище. Аби вшанувати наших земляків-воїнів, які віддали своє життя за Батьківщину – учасника АТО Петра Олійника та бійця Ярослава Вовка. Вони віддали стукіт своїх сердець за те, щоб билися наші. Ми поклали квіти на їх могили, запалили свічки пам’яті, проказали молитву. Вічна слава Героям! Герої не вмирають!

А вже 4 вересня ми долучилися до проведення нової хвилі благодійної акції «Смілива гривня», яку ініціював Національний банк. Адже упродовж наступних трьох місяців — з 4 вересня до 30 листопада 2023 року — по всій Україні триватиме збір монет номіналами 10, 50 копійок та 1, 2, 5 і 10 гривень. Сума зібраних коштів буде перерахована на потреби Збройних Сил України. Отже, з 4 вересня до 30 листопада 2023 року кожний наш учень зможе долучитися до акції: зібрати монети та принести їх у ліцей, де у фойє розміщено скриньку. Це гарна нагода зробити свій внесок у перемогу, навіть, якщо він становитиме лише 10 копійок. І наші хлопчики та дівчатка це вже роблять.

Категорія: №38 від 21.09.2023 року

На Теофіпольщині триває перехід релігійних громад до Православної Церкви України. Нагадаємо, що такі рішення прийняли більшістю голосів у Лідихівці, Немиринцях, Воронівцях, Шибені, Гаївці, Гальчинцях, Підлісках, Колісці, Ільківцях, у селищі цукрового заводу, Бережинцях та Рідці, Волиці, Поляховій, Кузьминцях, Святці, Новоставцях, Кунчі та Дмитрівці.

Бо люди зрозуміли, що коли є національна держава, має бути своя, українська церква. Бо люди зрозуміли, що коли йде війна, і вони нас вбивають, знищують все українське – треба розірвати будь-які зв’язки з державою-агресором.

Але, і перед зборами громад, і в період очікування документів на перереєстрацію статутів релігійних громад, у більшості церков чинилися незрозумілі для справді віруючих людей речі. Церкви просто пограбували, зникли церковні книги, книги обліку пожертв, обліку майна, ікони, церковне начиння, все те, що було придбане на пожертви людей. Так було в Шибені, Гаївці, Волиці, Поляховій, у селищі цукрового заводу, Святці, Новоставцях та Кунчі. Як пояснювали деякі священники та найбільш запеклі прихильники московського партіархату, вони забрали своє, те, що вони принесли, те, що вони купили. Хоч, насправді, забрали і не своє. Та люди вирішили, що Бог їм суддя. Зібрали гроші та закупили найнеобхідніше. І будуть продовжувати це робити. А в Кунчі та Волиці людей підтримали голова ФГ «Кунчанський» Володимир Пицюк та директор СТОВ «Волиця» Василь Кравчук, виділили значні суми на придбання церковного начиння.

Категорія: №37 від 14.09.2023 року

Йде страхітлива війна, бійці Збройних Сил України мужньо тримають оборону, проводять контрнаступальні дії. Всі патріоти, свідомі українці гаряче вірять у перемогу та наближають її. Але найважче там, на передових позиціях, де лютий ворог укріпився на окупованих територіях, побудував три лініїї оборони, все скрізь замінував. Тож кожен метр звільненої української землі политий кров’ю наших бійців. Така жорстока правда цієї війни.

А щодня бачити, як гинуть твої побратими, бачити масштаби жахіть та смертей! В кого може витримати серце?

Ще одна гірка звістка, ще одне страшне, незагойне. горе. Під час проходження військової служби, на посту, раптово, помер наш земляк, житель села Воронівці Сергій Олексійович Луцик.Чорне горе впало на родину вчительки-пенсіонерки, голови сільської ветеранської організації Галини Юхимівни та Олексія Івановича Луциків з Воронівець, з другої Мар’янівки. Бо виростили п’ятеро дітей, двоє синів та троє дочок, всім віддали до останку серце і душу. Вболівали, піклувалися, підтримували кожного, раділи, переживали. Тішилися внуками. І в страшному сні не могли повірити, що буде війна, що прийдеться похоронити старшого сина.

  • Ви тут: 
  • Головна