Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №43 від 26.10.2023 року

Як ми вже повідомляли 17 жовтня, у вівторок, після обіду вантажний автомобіль ДАФ ТОВ «Подільське» з майже 23 тоннами вантажу продуктів для Збройних Сил України разом з бусом Володимира Мосейка вирушили на Донецький напрямок. Наступного дня, 18 жовтня, до вечора все було відвантажене у місця призначення.

Докладно про це нам розповів голова Гуманітарного штабу Теофіпольщини Анатолій Козак:

Категорія: №43 від 26.10.2023 року

Українська народна мудрість гласить: життя прожити – не поле перейти. Це прислів’я стосується кожної людини, яка все життя працює, створює сім’ю, в любові та розумінні виховує дітей і заслуговує на неабияку повагу серед людей.

Моя розповідь саме про таку людину – дружину, люблячу матір, бабусю, ветерана педагогічної праці Марію Теофанівну Семенюк, якій 1 листопада виповнюється 75 років з дня народження. Народилася, виросла і живе в рідних Бережинцях. Її покійні батьки були, як тоді говорили, простими колгоспниками. Мама Неоніла Сергіївна працювала в рільничій бригаді і на фермі. Батько Теофан Васильович був з тих, про яких кажуть: «мудра голова і золоті руки». Вмів працювати і по дереву і по металу, багато років очолював будівельну бригаду, неодноразово обирався головою ревізійної комісії. Була така посада при тодішній системі.

Категорія: №43 від 26.10.2023 року

Я пенсіонер, учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, інвалід другої групи. Уже 13 років очолюю первинний осередок організації ветеранів України Гаврилівської громади, а тепер Гаврилівського старостату. Це громадська робота. Але вона вимагає певної уваги. Бо це, насамперед, робота з людьми і для людей.

Прожиті літа беруть своє. Бо життя таки триває. Здоров’я часто підводить. Даються взнаки дні перебування у зоні катастрофи на ЧАЕС. Ще донедавна не дуже часто хотілося звертатися по допомогу до лікарів. Хоча перебуваю на обліку у Теофіпольській багатопрофільній лікарні. Та ця осінь видалася до мене не прихильною. І потрапив я до хірургічного відділення лікарні. Скажу відверто, чув не від одного пацієнта про людей, які там працюють на чолі із-завідувачем Сергієм Морозом. Що вони випромінюють добро і милосердя, несуть хворим позитивний настрій. Що вони – справжні професіонали, крім скальпеля, вміють лікувати добрим словом. Все це відчув особисто.

Категорія: №43 від 26.10.2023 року

Човгузівська гімназія – невелика, але для усіх, хто там навчався, навчається – це найзатишніший куточок, де можна знайти підтримку, або просто завітати. Особливим і таким рідним для всіх місцем гімназія була завжди, але з перших днів війни вона стала ще й місцем, яке об’єднує, допомагає і підтримує. Педагогічний колектив, діти, батьки завжди підтримують захисників, пам’ятають і знають, завдяки кому ми можемо жити і навчатись.

Тому, навіть розпочинаючи навчання, 1 вересня всі підтримали акцію “Замість квітів – донати”, запросили наших захисників, які саме знаходились на ротації вдома – Віктора Бульбаха, Андрія Комісарука та Олександра Вісарчука. Діти, вчителі, батьки щиро вітали кожного обіймами і словами вдячності, організовували збір допомоги у вигляді засобів гігієни, напоїв, шкарпеток. Дякуємо всім, хто доєднався до нас!

Також нам вдалося зібрати на шини для авто Олексія Герешка 13700 гривень.

Категорія: №42 від 19.10.2023 року

Для мене, як для кожної матері, найбільше щастя, найбільша радість – це мої діти. Бо на світі нема нічого кращого за них, вони – моє найкраще надбання, найкращий подарунок долі. Турбуватися про них, щодня бачити, як вони зростають, пізнають світ, стають дорослими, шукають себе, самостверджуються, радіти онукам – ось воно, просте, ні з чим незрівняне, материнське щастя.

Я щаслива мама. Мої діти виросли, здобули вищу освіту, стали самодостатніми. Ми з ними – одне ціле, я радію їхнім успіхам, підтримую в складних ситуаціях, раджу, як правильно поступити. Я горджусь ними. Але це мої відчуття до початку повномасштабного вторгнення, до цієї страшної, жорстокої війни. Бо після 24 лютого 2022 року вони загострилися до краю, на першому місці, з одного боку, постала війна, боротьба за нашу волю та свободу, майбутнє України; з другого боку, біль, тривога за життя моїх дітей та онуків.

Мій старший син Андрій проживав в Івано-Франківську, вже був полковником поліції у відставці. Зателефонував мені 28 лютого, попросив мене благословити його йти на війну. Казав: «Я батько двох синів, я повинен показати їм приклад, як треба захищати Батьківщину. Мій обов’язок – це зробити. Бо я хочу, щоб і вони, і мої майбутні внуки ніколи не знали, що таке війна. Мамо, благословіть мене».

Категорія: №42 від 19.10.2023 року

У нелегкий час ми живемо. Йде жахлива війна, Збройні Сили України боронять нашу країну від російських загарбників. Понад сто мобілізованих жителів нашого Святця мужньо виконують свій військовий обов’язок на передовій, у лавах ЗСУ. Ми, як можемо, їх підтримуємо.

Щоб перемогти ворога, потрібно порвати будь-які зв’язки з державою-агресором. Бо вони нас вбивають, знищують все українське, до останнього українця хочуть нас винищити. Тож тепер є у нашому селі Православна Церква України, де молимося ми рідною українською мовою, возносимо молитви за Збройні Сили України, за наших відважних хлопців-святчан.

Коли постало питання про придбання церковного начиння, необхідного для проведення служб та обрядів, ми вирішили, що самі з цим впораємося. Але в цю скрутну хвилину нас підтримав директор ТОВ «Святець» Василь Васильович Мастій. Надав нашому храму благодійну допомогу. Це для нас було дуже цінним та важливим. Ми йому за це щиро дякуємо. Ще ж вже кілька разів присилав працівників господарства, щоб навести лад і в храмі, і навколо нього.

Тож хочемо сказати, що він справжня людина, справжній господар. Бо де ще так є, як у Святці? Господарство працює, землі обробляються, нічого не скоротилося, діють ферми. Всі, хто хоче працювати, мають роботу. І не треба десь спотикатися. Василь Васильович підтримує ЗСУ – транспортом, пальним, продовольством. Підтримує об’єкти соціальної сфери – заклади освіти, культури та охорони здоров’я.

Категорія: №42 від 19.10.2023 року

Продовжуємо звітувати про роботу Гуманітарного штабу Теофіпольщини. Бо ж наразі триває акція зі збору овочів та фруктів, консервації, продуктів довготривалого зберігання для Збройних Сил України, в тому числі для наших бійців-земляків. Отож, що відбулося з 11 по 18 жовтня.

У минулу середу, 11 жовтня, голова штабу Анатолій Козак разом з Миколою Тимощуком та Василем Гандовським звозили зібране прихожанами Православної Церкви України з Волиця-Польової та селища цукрового заводу на базу штабу у ТОВ «Подільське». А зранку тут був довантажений бус Володимира Мосейка, який відправився на передову. І поїхав цей бус не сам, до нього був вчеплений лафет, на якому транспортували вантажний УАЗ .

Категорія: №42 від 19.10.2023 року

Не думав й не гадав я, Володимир Антонович Поліщук з села Волиця, що у свої 84 роки знову побачу війну, війну з росією. Побачу, як хоронять молодих захисників України, як ворог знищує міста та села, як люди змушені тікати від війни, ставати переселенцями.

У Другу світову війну ми, граючись на центральній дорозі з братом Василем та сусідом Петром, побачили, як зі сторони Лідихівки йде колона техніки з озброєними людьми. Ми перелякалися, матері забрали нас до хат. Це було 7 липня 1941 року, коли німецько-фашистські загарбники топтали волицькі землі, і вже з перших днів окупації почали встановлювати свій «новий» порядок – грабували, вбивали, ґвалтували.

Так, окупанти спочатку спалили три хати, згодом розстріляли Федора Романюка, Тимофія Гуральника, Олексія Демчука та ще кількох односельців. Розграбувавши колгоспні ферми, німці змусили селян гнати череду корів на станцію Війтівці для подальшої відправки в рейх.

  • Ви тут: 
  • Головна