Щиро дякуємо за вашу невтомну працю

Категорія: №6 від 08.02.2024 року

8 лютого відзначає свій день народження наша улюблена вчителька початкового навчання Човгузівської гімназії Інна Петрівна Каштан. Чому улюблена? Бо вже четвертий рік вона навчає наших дітей. Не просто навчає, а оточила їх материнською опікою та любов’ю. Вона для нас та наших дітей – чудова вчителька, мудра, добра людина, яка вкладає у наших діток неоціненний внесок.

Бо доступно, в ігровій формі вводить їх у безмежний світ знань, відкриває світ дитячих мрій, прищеплює їм моральні цінності, вчить розумінню «що таке добре», і «що таке погано», що найважливіше, цінне та правильне у житті. Наші діти щодня з радістю йдуть до гімназії, приходять додому з неймовірними враженнями, щасливі та веселі.

Дорога Інно Петрівно! Ви дуже особлива людина в житті наших дітей, щоденно грієте їхні серця своєю ніжністю, любов’ю та терпінням, знаєте, як приділити увагу кожному зі своїх учнів, без винятку. Тож бажаємо вам завжди залишатися незрівнянною вчителькою та дивовижною жінкою, бажаємо миру та щастя, ніколи не знати тривог. Нехай здоров’я буде міцним, а кожний новий день нехай дарує вам прекрасні миттєвості.

Детальніше...

Був мужнім захисником України

Категорія: №5 від 01.02.2024 року

29 січня Степану Ярославовичу Толопку зі Святця виповнилося б 47 років. Якби не ця жахлива війна, жив би, працював, піклувався про своїх синів, бо ж був напрочуд хорошим, люблячим батьком. Були для нього його хлопці Володя, Олег та Назар головними у житті. Особливо шкодував старшенького, Володю, бо ж дав йому Бог непросту долю.

Корені Степана зі Святця, тут народилася та виросла його мама Ганна Іванівна. До школи, бо мама з татом жили у Львові, хлопчик був коло бабусі Яринки Лірук, дуже вона любила малого, вкладала в нього всю душу. А в сьомому класі Степанко навчався у Святецькій школі, хотів жити у Святці. Яке було йому 26 років, одружився на 17-річній Вірі Єднобик. Народилися синочки. Було нелегко.

У 2016 році пішов боронити рубежі Вітчизни на сході, хоч вже тоді міг не йти. Служив у знаменитій 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Отримав посвідчення «Учасник Антитерористичної операції», «Учасник бойових дій», мав нагороди. Був контужений, хворів, отримав третю групу інвалідності.

Детальніше...

Вантаж доставили, і бійцям, і цивільним

Категорія: №5 від 01.02.2024 року

Оскільки наш Гуманітарний штаб Теофіпольщини працює прозоро, звітуємо, як ми доставили черговий гуманітарний вантаж на Харківщину. Отож, у четвер, 25 січня, зранку капелан штабу, благочинний Теофіпольського округу Православної Церкви України отець Василь Крисак освятив нашу фуру, поблагословив нас у добру дорогу. І ми вирушили. Одразу щирі слова подяки хочу сказати про водіїв – Володимира та Костянтина Сиверських з Новоставець, батька та сина.

Не перший раз ми їдемо з цими прекрасними людьми у далеку дорогу, бо вони дуже надійні та відповідальні. Одним словом – хлопці воєнні.

Спочатку ми заїхали у селище Вишнівчик на Тернопільщині. Так в останній момент вирішилося, організував це Володимир Мосейко, керівник волонтерського центру з Тернополя, бо ж фуру треба було ще довантажити. Чекали тут на нас вже з 15 автівок, а люди були дуже приязні, доброзичливі. Разом ми завантажили на нашу фуру багато продуктів – картоплю, капусту, різні крупи, муку, яблука, закрутку, вареники, пиріжки. І поїхали ми далі через Рівне на Звягель (колишня назва Новоград-Волинський). Їхав з нами ще один автомобіль з Тернополя – переобладнали його волонтери у похідну лазню для бійців одного з бойових підрозділів на Слов’янський напрямок.

Приїхали ми у Звягель, на базу волонтерського центру. На нас чекали, що мені дуже сподобалося: все було посортоване, складене на піддони. Раз – і електрокари все нам завантажили на фуру. Нам треба перейняти такий досвід, щоб кілька разів не перекладати. Що нам довантажили – дитячий та дорослий одяг, продукти, овочі, фрукти, багато медикаментів. Фура вже була повністю завантажена, біля 25 тонн.

Детальніше...

Хай це допоможе моєму синові

Категорія: №5 від 01.02.2024 року

Живу я в Гаївці. З початку цієї страхітливої війни як можу, підтримую наших хлопців, наших бійців Збройних Сил України. Рветься моя душа, плачу, бо вони чиїсь діти, бо за них болять серця їх матерів. Не пропустила ще жодної акції волонтерів, чим багата, тим і допомагаю. Та вже і мій син Євгеній став бійцем ЗСУ.

Жив він зі своєю сім’єю у Хмельницькому, працював газоелектрозварювальником на будівництві, я тішилася, що в нього все складається, просила для нього в Бога здоров’я та добра. Бо то моя дитина, прихилила б йому небо.

 6 листопада минулого року був мобілізований, проходить вишкіл в Рівному, в начальному центрі. Зателефонував нещодавно, казав, що вже скоро будуть їх відправляти, просив попитати, де можна дістати хороші зимові берци. Думаю, в кого ж я маю спитати?Подзвонила я до Зої Нікітчук,представнику Гуманітарного штабу Теофіпольщини, вона ж у Шибені та Гаївці організовує волонтерський рух. Розказала, вона вислухала, сказала, що постарається допомогти. І пройшло недовго, десь тиждень. Якраз Женю з того центру відпустили на суботу-неділю додому. І Зоя зателефонувала, повідомила, що в суботу, 28 січня, мають берци прийти в Шибену на пункт «Нової пошти». Так і сталося. Женя під’їхав і забрав ті берци. Такі вони міцні, добротні, теплі. Розказував, що був дуже зворушений, що так про нього потурбувалися земляки, підтримали.

Детальніше...

Його два крила

Категорія: №5 від 01.02.2024 року

Ранкову пору Ростислав Стріхар, із Новоставець, розпочинає із музичного супроводу. Така вже звичка виробилася у музиканта протягом кількох десятиліть. А, узагалі, напевно ще й раніше. Бо освоїв гру на клавішних інструментах ще з дитячих років. Скільки себе пам’ятає, ростився (тому і Ростислав) із стимулом розвиватися і досягати більшого. Ось уже майже піввіку не розлучається із своїм дітищем-баяном на культурній ниві.

Сатира і гумор зростилися і визначилися додатком у світі музики. Стали симбіозом. Злилися і доповнюють одну ріку – творчість. Тож від гумористичних пігулок – світлішає душа, вселяється маса радощів і усіляких гараздів. Автор уміє пригостити шанувальників цього древнього етносу порцією смаколиків із гостротою перцю чилі. І це йому постійно вдається, бо це солодка родзинка тим, хто любить гаму приємних почуттів. А ще кличе до роздумів…

Переді мною кілька творчих збірок: поезія, проза, сатира і гумор. Різні видавництва та роки публікацій. Відчуваються в часі витончення авторського пера та життєдайне цілюще джерело, яке невичерпно струмкує, прокладаючи помітний слід для читацького загалу. Ба, більше, шанувальників мови і слова. Це є доброю прикметою для багатьох авторів творчого поля. Бо у своїй літературній історії вони засвідчили особисті якості, наполегливість у досягненні наміченого, цілеспрямованість та працьовитість. Та не менш значущим фактором для їх становлення стали міцні крила відомих українській громадськості і, передусім Поділлю, письменників та поетів. Це, зокрема, Микола Федунець, Микола Мачківський, Ольга Остапчук, Мар’ян Красуцький, Василь Горбатюк, Анатолій Ненцінський, Петро Маліш, Петро Карась, Михайло Цимбалюк та ряд інших. Саме доба незалежності розправила їх високий політ по літературному сузір’ї. Цей яскравий світ мистецтва подарував цінну думку для роздумів, насичену новизною, не уявного ще учора, сприйняттям випробувань таким, яким він є нині.

Детальніше...

Свіча пам’яті

Категорія: №5 від 01.02.2024 року

Не можемо повірити, не можемо змиритися, що так раптово покинула білий світ прекрасна людина, гарна, розумна, щира жінка, наша колишня колега

Марія Прокопівна Вільшинська.

Ще кілька днів тому заходила до нас, у податкову, спілкувалася, здається, ніщо не віщувало біди. А 27 січня ми почули цю трагічну звістку…

Марії Прокопівні було лише 65 років, ще б їй жити та жити, радіти родині, дітям та внукам. Та догоріла її свічечка, обірвалася тоненька ниточка її долі.

Розпочалася її трудова діяльність у Теофіпольському фінансовому відділі, а з 1990 року стала працювати у новоствореній Теофіпольській податковій інспекції. Державній податковій службі віддала 21 рік сумлінної роботи, була заступником начальника, з 2007 по 2011 рік, до виходу на пенсію за станом здоров’я, була начальником Теофіпольської ДПІ. Користувалася заслуженим авторитетом у платників податків, була врівноваженою та поміркованою, передавала свій досвід, свої знання молодим працівникам. З нею можна було поділитися і особистим, бо ж була і хорошою господинею, і чуйною людиною.

Детальніше...

По святу воду

Категорія: №5 від 01.02.2024 року

Від найдавніших часів Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість та приписує їй чудодійну силу для душі й тіла. Святий Іоанн Золотоустий у проповіді на празник Богоявлення каже: “У цей празник опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому і зберігають увесь рік…

І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу, але зачерпнута сьогодні, вона через цілий рік, а часто і два і три роки зостається незіпсована і свіжа.

І по такім довгім часі вона така, як і вода, щойно взята з джерела”. Грецька Церква для йорданської води має назву велика “агіязма”, тобто велика святість.

 Наш народ ставився до йорданської води з великою набожністю, і перед її освяченням зберігав строгий піст і приймав її натще, наче причащаючись. Наші предки кропили йорданською водою всі свої будинки й ціле обійстя, щоб відігнати від свого господарства всяку нечисту силу. І вони радо вітали у своїх домах священика, який щорічно благословить і освячує їх і їхні доми йорданською водою.

Детальніше...