Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Усі ми смертні, про що постійно нагадують написи при вході на кладовища «Полиш надію всякий, який сюди входить». Й оця невідворотність, попри всі потуги людства, буде завжди в силі. І, мабуть, немає жодної мислячої особини, яка б цим не переймалася. Тоді начебто заспокійливою панацеєю виступають аргументи на кшалт «всі там будемо», «єдина справедливість»: чи то злиденний, чи заможний – ніхто не відкупиться і з собою на той світ статків не забере».

На жаль, при цьому іноді забуваємо, що маємо провести в останню дорогу померлих як слід, по людськи. Тому останнім часом вимальовується така безрадісна картина, про яку донедавна навіть не думалося…

Ще наприкінці 70-их минулого століття в райцентрівському комунгоспі (згодом ВУЖКГ) було створено ритуальну службу. Правда, її діяльність характеризувалася переважно вінками, які тривалий час майстерно виготовляла Клавдія Іванівна Берегела. Згодом цю ритуальну прогалину заповнили приватні підприємці Анатолій Гурський та Віктор Ткачук, частково – Анатолій Корнієнко.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Ще одна трагічна звістка страшним болем оповила Теофіпольську громаду. 21 січня при виконанні військового обов’язку загинув начальник штабу, перший заступник командира 10-ої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», житель села Святець, підполковник Збройних Сил України Олег Леонідович Рендюк. Він назавжди залишився 35-літнім, Героєм, який за покликом серця пішов захищати Вітчизну, її Соборність та Незалежність. Страшна війна забирає кращих, забирає справжніх патріотів, цвіт української нації.

Народився та виріс Олег Рендюк 15 квітня 1988 року на Красилівщині, у селі Велика Салиха. Здобув вищу військову освіту, з 2010 по 2019 рік служив у Збройних Силах України, з 2014 року захищав суверенітет та територіальну цілісність на сході країни, був учасником АТО, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

З 2019 року працював заступником військового комісара Теофіпольського військового комісаріату, далі заступником начальника 8 відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної допомоги. Колеги по роботі згадують про нього як про професіонала, порядну людину, надійного товариша. Не можуть повірити, що сталася така трагедія.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

22 січня 2024 року Теофіпольська селищна рада опублікувала допис у Фейсбуці, що 27 липня 2023 року вступив в дію Закон України про «Засудження та заборону пропаганди російської імперської політики України і деколонізацію топонімії». А саме закцентувала увагу на жителів вулиці 30-річчя Перемоги в селищі Теофіполь: «адже від вас не поступило жодної пропозиції щодо нової назви вулиці. Якщо ви самостійно і вчасно не вирішите, як змінити назву вулиці, то за вас те зробить Хмельницька обласна військова адміністрація, але вже на свій розсуд».

І у мене до Теофіпольської селищної ради виникає зустрічне запитання: хто і коли проводив громадські обговорення? Адже якби я не прочитав допис у Фейсбуці, то б і про це не відав.

Виходячи із Закону України про «Засудження та заборону пропаганди російської імперської політики України і деколонізацію топонімії» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 3 травня 2023 року №3097 Законом України від 3 травня 2023 року №3097-ІХ «Про засудження комуністичного на націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки: перейменування географічних об’єктів (вулиць) здійснюється з урахуванням думки населення, яке проживає на території, де розташовані ці об’єкти (вулиці), шляхом проведення консультацій з громадськістю щодо запропонованих змін.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Зворушливі урочистості відбулися 22 січня, у 105-у річницю проголошення Соборності Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, на містку через річечку Жердь, на межі Хмельницької та Тернопільської областей, між селом Лисогірка Теофіпольської громади та селом Осники Ланівецької громади.

І хоч в цей час була оголошена повітряна тривога, багаторічна традиція, яка склалася між добрими сусідами – Теофіпольщиною та Лановеччиною, – не порушилася. Бо на сьогодні відзначення цього історичного акту об’єднання українських земель в одній державі, який увінчав соборницькі прагнення українців, є демонстрацією нашої єдності та незламності. Адже російська федерація, як спадкоємиця російської імперії та більшовиків, знову прагне знищити українську державність та окупувати нашу країну. Та Україна переможе, бо українці монолітні, як ніколи, та й світ з нами.

Тож на традиційному місці символічного єднання Сходу та Заходу цього дня зустрілися делегації Теофіпольщини та Тернопільщини. Делегацію наших гостей очолював наказний отаман Тернопільського крайового коша Українського козацтва генерал-хорунжий Володимир Мосейко. До того ж він засновник Благодійного фонду «Подільсько-Волинська Січ», керівник потужного волонтерського центру у Тернополі, голова правління волонтерської громадської організації «Десантно-козацький рій», член громадської ради при Тернопільській обласній військовій адміністрації, з 2014 року займається волонтерством. Тож у складі делегації були волонтери з Тернополя та Ланівець, люди, які постійно, безкорисливо працюють на підтримку Збройних Сил України.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Хоч йде ця страхітлива війна, всі ми, і дорослі, і малі, останній місяць минулого року жили в очікуванні свят вже за новим календарем – Святого Миколая, Різдва Христового. Всі просили в Бога, аби Україна вистояла у цій війні, щоб наступила перемога, мир та спокій на нашій багатостраждальній українській землі.

А вже після Нового року розпочалися колядки. Як було в нас, в храмі Православної Церкви України у селищі цукрового заводу: колядувати пішла частина нашого церковного хору, до них приєдналися жіночки, які працюють в дитячому садочку «Білочка». Дуже гарні були нові колядки, гарно оформлена була зірка, а спів колядників – як на мене, то він чи не найкращий у громаді. Мали з собою і дзвіночок, який звеселяв і самих колядників, і господарів. Радо наших колядників зустрічали, щедро їх дарували. Хочеться відмітити Євгену Ковальчук, яка сама назбирала 2 400 гривень на хоругви і хрест (бо колишні вкрали). А ще зібрала більше 4 тисяч гривень на підтримку Збройних Сил України. Люди зносили в храм гроші, шоколадки, шкарпетки, печиво, солодощі. І все це наш отець Василь Крисак відвозив до волонтерського центру, на базу Гуманітарного штабу Теофіпольщини. А далі ці пожертви відправлялися до наших захисників по різних напрямках, не раз отець Василь, як капелан штабу, супроводжував їх.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Невтомно продовжує працювати Гуманітарний штаб Теофіпольщини, акції по збору продуктів довготривалого зберігання, приготування домашніх страв тривають.

Так, 20 січня у Борщівці волонтер, мама військовослужбовця Ярослава Островська передала голові штабу Анатолію Козаку медикаменти, турнікети, чотири газових балончики на 5 літрів, ковдри, 100 метрів захисної тканини, шкарпетки, термовстилки, ноші, рідкі свічки. Аби відправити все це бійцям на передову, бо все воно дуже потрібне.

Робить це пані Ярослава не вперше: оголошує збір коштів, найбільше вкладає сама, тоді через інтернет замовляє і отримує новою поштою. Головне, що замовляє найнеобхідніше для наших захисників.

А у вівторок, 23 січня, Анатолій Козак приїхав у Борщівку знову, аби забрати зібране директором сільського будинку культури Майєю Пейдою. Позносили на її заклик небайдужі жителі села овочі, закрутки, вермішель, чай, печиво, яблука, туалетний папір.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

У здоровому тілі – здоровий дух, так говорять у нас в Україні. Для покращення стану тіла потрібно вести здоровий спосіб життя, займатися спортом. Та не всім це під силу. Проте жити хочуть усі. Тож потрібно дбати про себе, свій організм. Менше нервуватися у теперішній тривожний час навряд чи вдасться, але ж від стресу, нервування, хвороби загострюються все більше. Ліки дорогі, та й від ще однієї прикрості – старості – немає ліків.

Важливо тримати себе в тонусі, не зациклюватися на прикрощах і більше сміятися, посміхатися. Де ж шукати привід для сміху, запитаєте ви. Погоджуся, мало веселого зараз у житті, але ж не потрібно все бачити у темних фарбах. Бути оптимістом непросто, все залежить від настрою і точки зору. Хтось подивиться на стакан, у якому лише до половини налита рідина і назве його «напівпорожнім», а інший – «напівповним». Взяти хоча б день 1 лютого. Хтось скаже: «Важкий місяць, бо уже замучилися від тої зими, та й спитає лютий, чи добре взутий». А інший відповість: «Слава Богу, дочекалися лютого, вже й весна недалеко. Ти морозе хоч тріщи, хоч не тріщи, а пройшли Водохрещі».

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Дуже багато людей останнім часом хочуть дізнатися хто така Інна Крупяк, чиї вірші часто зустрічаються на сторінках нашого часопису. Тож вирішила відкрити таємницю. Отож, Інна Василівна Крупяк народилася 18 січня 1971 року Інна Василівна Крупяк (в дівоцтві Кушнір) у селі Сокиринці.

Це моя троюрідна сестра по материнській лінії: її бабуся Софія і мій дідусь Дунець Антон Захарович – рідні брат і сестра. Ось, як вона сама розповіла про себе у першій збірці віршів «Молитва», виданій у 2023 році.

«Мальовниче село над Збручем Сокиринці на Чемеровеччині стало для мене не лише колискою життя і джерелом натхнення та творчості. Це воно – мій оберіг, моя доля, моє життя. Я назавжди залишилась вірною йому та батьківській хаті.

Перші віршовані рядки почали з’являтися ще у 14 років. Тоді школярі читали газету «Зірка». Кілька своїх віршів я надіслала в Київ до редакції цієї газети. Деякі з них були надруковані на її сторінках.

  • Ви тут: 
  • Головна