Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 33 від 13.07.2020

МОЛОДІЖНИЙ,  ПРАЦЕЛЮБНИЙ

Роки беруть своє, і тому я часто звертаюся по стоматологічну допомогу в зубний кабінет ПП «Сорока М. М.», що в Теофіполі поруч з автобусною станцією. Користуюсь послугами цього медичного пункту вже не один рік. І щораз переконуюсь, що працюють тут майстри своєї справи. Незважаючи молодий вік, їхній професійності може позаздрити навіть маститий док.
А ще тут панує чуйне, ввічливе, делікатне ставлення до пацієнтів, які постійно залишають стоматологічний кабінет з вдячністю. В цьому заслуга всіх і кожного зокрема. Скажімо, реєстратор Інна Луцик завжди зустріне вас тут зі щирою, привітною усмішкою на обличчі. Що треба – розповість, підкаже, пояснить. А якщо необхідно, то й бахіли допоможе вдягти. Дуже чемна і порядна з людьми Інна Анатоліївна. До пари їй і медсестра Віра Тара-рієва: свої службові обов’язки виконує бездоганно.

Категорія: № 33 від 13.07.2020

Люди, будьмо людьми!

Добрий день, дорога редакція нашої газети!
Ніколи не думала, що саме через вашу газету доведеться звертатись до людей, щоб нагадати їм, що ми – люди, а не «нелюди».
Не один раз на сторінках газети читала звернення людей про наклеп з приводу коронавірусу. Доки це не зачепило мою сім’ю.
Після виявлення цього захворювання у районі, «доброзичливці» почали розпускати чутки, що моя сім’я має коронавірус, щоб сусіди не ходили до нас. А коли ця брехня поширилась на мою дочку, яка працює в інфекційному відділенні ЦРЛ і щодня, як і всі інші працівники даного відділення знаходиться під загрозами захворювань (не тільки від цього захворювання, а й інших), терпіння моє ввірвалось.

Категорія: № 33 від 13.07.2020

    ТАТО-ГЕРОЙ

Ми достеменно знаємо: коли чоловік з дружиною мають трійко дітей, то ця родина - багатодітна. Якщо ж жінка народила й виростила п’ятеро дітей, вона – мати-героїня. Це для нашого часу, суспільства стало звичним, буденним. Я ж постараюся розповісти дещо схоже, але не зовсім. Бо тут козирі, здебільшого були в руках чоловіка – глави сімейства. Наголошую: роль тут жінки-матері зовсім не принижена, бо вона свої святі обов’язки теж виконувала сповна. Отож, все за порядком.
Мова піде про воїна-інтернаціоналіста, колишнього «афганця» Віктора Кульчицького та його сім’ю із села Великий Лазучин. Як і всі його однолітки Вітя закінчив свого часу школу-восьмирічку, після чого подався до Базалійського профтехучилища №3 здобувати будівельний фах плиточника-облицювальника. Та й тато Олександр Каспрович і мама Неля Станіславівна, котрі трудилися в місцевому колгоспі імені Чапаєва, бажали, аби син був причетним до зодчих.

Категорія: № 33 від 13.07.2020

Це було прекрасно 

З ініціативи голови районної організації ветеранів України Володимира Кобери, голови ради ГО «Теофіпольська районна спілка ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ «Єдиний щит»» Анатолія Стучинського, голови ради голів Хмельницької області Товариства Червоного Хреста Валентини Романович з нагоди 600-річчя першої писемної згадки про Теофіполь у неділю, 9 серпня, відбувся велопробіг. Адже спортивний велопробіг – прекрасна можливість для спілкування та відпочинку, підтримання свого фізичного здоров’я, а ще насолодитися красою рідного краю, звернути увагу на його екологічний стан. 

Категорія: № 32 від 6.08.2020 року

У щастя два рівних є крила

Наталія Кондратюк, лікар Поляхівської ветеринарної дільниці, дуже любить свою роботу. Адже у ветеринарній медицині працює понад два десятки років. А чому обрала таку неспокійну, надзвичайно відповідальну роботу? Бо ж виросла, вважай, на фермі, у Волиці,біля мами, доярки з багаторічним стажем Раїси Олександрівни Манчевської. Хоч з малих літ бачила, як нелегко працювати на фермі, росло у її душі бажання лікувати тварин. Часто заходила до ветеринарного лікаря Василя Павловича Постернака, розпитувала, роздивлялася журнал «Тваринництво». А вдома гралася у ветеринара – розкладала шприци, робила уколи гарбузам – лікувала корів. Як була в дев’ятому класі, вже доїла групу лейкозних нетелів.
- Вважаю, що зробила правильний вибір, - розказує Наталія, - і мамина підказка була, відчувала вона, що це – моє. Я дуже люблю всіх тварин, котиків, собачок, а що вже корів – які це розумні створіння!

Категорія: № 32 від 6.08.2020 року

Оновили


пам’ятний знак

Йдеться про масове поховання біля 2 тисяч євреїв, жителів Теофіполя, розстріляних німецько-фашистськими окупантами у січні 1942 року неподалік від містечка. Останки безневинно вбитих чоловіків, жінок, дітей, стариків покояться в одній великій братській могилі. Уже в часи Незалежності завдяки єврейському благодійному фонду «Хесед Бешт» тут був встановлений пам’ятний знак та меморіальна дошка. Та проходив час, знак облупився, могила заростала чагарниками, все виглядало досить занедбаним.Треба було вже вживати радикальні міри.

Категорія: № 32 від 6.08.2020 року

  ПРОЖИТИ


ЖИТТЯ СЛАВНО

Ніби якось настирливіше задзеленчав мобільний телефон і я побачив на його екрані незнайомий мені номер з більше звичної кількості цифр. Слухаю. У навушнику почувся приємний чоловічий голос:
-Я – Сергій Фурман – з Польщі.
-Та в мене ж там нема ні родичів, ні знайомих, - здивовано мовив я у відповідь.
-Правильно! - засміявся чоловік. – Це Юра Левицький сказав мені, аби я зв’язався з вами по телефону і дав інтерв’ю, вірніше – розповів коротенько свою автобіографію. Я ж – колишній воїн-інтернаціоналіст – «афганець». А чому я в Польщі? – то відповідь дуже проста: на заробітках тут. І не сам, а разом зі своєю дружиною Наталею Василівною. Доглядаємо в хазяїна тварин на норковій фермі.
Ось так розпочалося наше знайомство з героєм моєї розповіді Сергієм Сергійовичем Фурманом, який родом із села Мар’янівка, що розташована на території Святецької сільради. І народився він тут 30 липня 1968 року в родині сільських трудівників – механізатора Сергія Пилиповича і доярки Марії Феодосіївни.

Категорія: № 32 від 6.08.2020 року

Це її діти

Хоч народилася та зросла Олена Степанівна в Криштопівці Волочиського району, вже 43 роки проживає на Теофіпольщині. Бо ж здобула спеціальність маляра-штукатура у Волочиському профтехучилищі, отримала направлення в Теофіполь, в ПМК. Якраз тоді будувалося нове приміщення центральної районної лікарні. Була дівчина привітною, життєрадісною, товариською, меткою, спритною (залишилася такою і донині), то ж робота була її до душі. Не забарилася і доля, постукала у дівоче серденько любов, зустріла свого судженого, Миколу Глов’юка з Нової Греблі. Возив продукти в їдальню ПМК, було ж тоді все в дефіциті, а робітнича їдальня добре постачалася. Одружилися, сім років жили в гуртожитку. Народилися в молодого подружжя донечки Таня та Інна. Отримали спочатку однокімнатну квартиру, потім більшу, трикімнатну.

  • Ви тут: 
  • Головна