Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 32 від 6.08.2020 року

Оновили


пам’ятний знак

Йдеться про масове поховання біля 2 тисяч євреїв, жителів Теофіполя, розстріляних німецько-фашистськими окупантами у січні 1942 року неподалік від містечка. Останки безневинно вбитих чоловіків, жінок, дітей, стариків покояться в одній великій братській могилі. Уже в часи Незалежності завдяки єврейському благодійному фонду «Хесед Бешт» тут був встановлений пам’ятний знак та меморіальна дошка. Та проходив час, знак облупився, могила заростала чагарниками, все виглядало досить занедбаним.Треба було вже вживати радикальні міри.

Категорія: № 32 від 6.08.2020 року

  ПРОЖИТИ


ЖИТТЯ СЛАВНО

Ніби якось настирливіше задзеленчав мобільний телефон і я побачив на його екрані незнайомий мені номер з більше звичної кількості цифр. Слухаю. У навушнику почувся приємний чоловічий голос:
-Я – Сергій Фурман – з Польщі.
-Та в мене ж там нема ні родичів, ні знайомих, - здивовано мовив я у відповідь.
-Правильно! - засміявся чоловік. – Це Юра Левицький сказав мені, аби я зв’язався з вами по телефону і дав інтерв’ю, вірніше – розповів коротенько свою автобіографію. Я ж – колишній воїн-інтернаціоналіст – «афганець». А чому я в Польщі? – то відповідь дуже проста: на заробітках тут. І не сам, а разом зі своєю дружиною Наталею Василівною. Доглядаємо в хазяїна тварин на норковій фермі.
Ось так розпочалося наше знайомство з героєм моєї розповіді Сергієм Сергійовичем Фурманом, який родом із села Мар’янівка, що розташована на території Святецької сільради. І народився він тут 30 липня 1968 року в родині сільських трудівників – механізатора Сергія Пилиповича і доярки Марії Феодосіївни.

Категорія: № 32 від 6.08.2020 року

Це її діти

Хоч народилася та зросла Олена Степанівна в Криштопівці Волочиського району, вже 43 роки проживає на Теофіпольщині. Бо ж здобула спеціальність маляра-штукатура у Волочиському профтехучилищі, отримала направлення в Теофіполь, в ПМК. Якраз тоді будувалося нове приміщення центральної районної лікарні. Була дівчина привітною, життєрадісною, товариською, меткою, спритною (залишилася такою і донині), то ж робота була її до душі. Не забарилася і доля, постукала у дівоче серденько любов, зустріла свого судженого, Миколу Глов’юка з Нової Греблі. Возив продукти в їдальню ПМК, було ж тоді все в дефіциті, а робітнича їдальня добре постачалася. Одружилися, сім років жили в гуртожитку. Народилися в молодого подружжя донечки Таня та Інна. Отримали спочатку однокімнатну квартиру, потім більшу, трикімнатну.

Категорія: № 32 від 6.08.2020 року

Погляд  через  десятиліття

Теофіпольська середня школа, історія якої розпочалася у 1934 році, пам’ятає багатьох цікавих особистостей учнів, вчителів.Серед них виділяється вчителька української мови Катерина Павлівна Сухомлінова – Сабадаш.
Днями вона відсвяткувала 90-річний ювілей, але душею залишається молодою, небайдужою до долі нашої країни. Вже 35 років на заслуженому відпочинку, пережила шістьох президентів незалежної України, вивчила напам’ять половину «Кобзаря» Тараса Шевченка і, вболіваючи за долю нашої Вітчизни, з сумом цитує рядки нашого генія:
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Щирою українкою молоду вчительку з Харківщини виховали галицькі селяни, куди у 1950 році відправили утверджувати радянську владу в Україні. Їхали випускники Вовчанського педагогічного училища у закритих вагонах Харків-Тернопіль. Двадцятирічна Катруся мала один дерев’яний чемодан, у якому були подушка, ковдра та книги.

Категорія: № 31 від 30.07.2020 року

Дорогі земляки, жителі


Теофіпольського краю!

Сьогодні, 30 липня, ми відзначаємо знаменну дату – 600-річчя з дня першої писемної згадки про наш Теофіполь. Йдеться про дарчий акт великого князя Литовського Вітовта, який за вірну службу подарував боярину Павлу Сеніцькому та його нащадкам на віки вічні селища Новоставці та Камень на річці Полква. Назва Теофіполь з’явилася аж у 1739 році, до того часу він був Камень, Чолганський Камень, Чолганськ, Чолган, Човган. То ж, як свідчать історичні джерела, наш край має ще древнішу історію, адже пережив монголо-татарську навалу, з 1362 року був у складі Великого Литовського князівства. А в 1569 році Чолганський Камень відійшов до Речі Посполитої, був підпорядкований королівській Польщі. З 1793 року, з часу Другого поділу Польщі, вже Теофіполь аж по 1917 рік перебував у складі Російської імперії.
Історичний шлях з минулого в майбутнє  нашого краю переплетений соці-ально-культурними, дуже часто й трагічними, та знаменними  подіями. Адже територія краю була ареною національно-визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького, через неї пролягли фронти кривавих Першої та Другої світових воєн. То ж це величне свято є даниною пам’яті наших предків, які упродовж століть будували та захищали наше селище, заповіли нам берегти та примножувати його.

Категорія: № 31 від 30.07.2020 року

Олена Ковцун:


настає час змін

З 24 лютого цього року головою райдержадміністрації працює Олена Ковцун. Розмовляємо з нею про найважливіші напрямки роботи органів виконавчої влади у районі, про проблеми, співпрацю з органами місцевого самоврядування, представниками бізнесу, громадськими організаціями, про майбутні місцеві вибори.
Найперше, Олено Володимирівно, про ситуацію з поширенням коронавірусної інфекції. Чи достатньо владою було зроблено зусиль, аби протистояти цій смертельно небезпечній хворобі, вберегти життя наших медиків та всіх жителів району?
- Вважаю, що всі гілки нашої районної влади, і райдержадміністрація, і районна рада, разом з сільськими та селищними радами, соціально відповідальним бізнесом, волонтерами, громадськими активістами долучилися до цієї боротьби. Внаслідок чого і Теофіпольська центральна районна лікарня, і Теофіпольський центр первинної медико-санітарної допомоги вже з кінця квітня і до сьогодні забезпечені засобами індивідуального захисту, дезінфікуючими розчинами.

Категорія: № 31 від 30.07.2020 року

Теля ще десь, а вони вже з довбнею…

                                   або, як у Теофіполі форcують виборчий процес
З’ява десь два тижні тому у поштових скриньках райцентру та кожної сільської оселі чергової порції друкованої продукції, мабуть, подивувало не тільки мене. Тож впевнений, що чимало людей поважного віку, очевидно, таки згадали жартівливий вислів одного з героїв кінофільму:

Категорія: № 31 від 30.07.2020 року

ВОЇН І БУДІВНИЧИЙ

-Чому я так довгенько не йшов на зустріч, аби розповісти тут про моє колишнє й нинішнє життя-буття, - то й сам не знаю, що сказати: напевне, що повсякденна праця і… якесь небажання, - розтолковує мені колишній воїн-інтернаціоналіст Валерій Задерей з Гальчинець. – Повірте, в робочий час й голови ніколи повернути кудись без зайвих потреб, а вже у вільну від роботи хвилину - хочеться відпочити без поринань у життєві спогади. Але ото якось зібрався і готовий до довгоочікуваної розмови.
І повідав Валерій Адамович насамперед, що народився він 7 лютого 1969 року у селі Червоний Случ. Тут проходили його дитячі й шкільні роки. Середню ж освіту здобув Валерик у Авратинській десятирічці, що в сусідньому районі. Мама - Неля Дмитрівна працювала коректором у Волочиській друкарні, а тато – Адам Петрович – механізатор у Гальчинецькому колгоспі імені Шевченка.

  • Ви тут: 
  • Головна