Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 30 від 23.07.2020 року

Шановні жителі


Теофіпольського краю!

Я, Кучерук Юрій Юрійович, знайомий з вами ще з 2013 року, адже саме тоді, понад рік, очолював Теофіпольську районну державну адміністрацію. Працюючи головою адмі-ністрації, мені вдалося зробити чимало добрих справ для району. Насамперед - об’єднати спільні зусилля селищних та сільських рад, бізнесу з метою вирішення багатьох проблемних питаньу районі. Серед актуальних та нагальних питань чільне місце в діяльності районної влади посідало питання стану утримання та експлуатації доріг. Працюючи на посаді голови, мною постійно проводився моніторинг стану автошляхів загального користування місцевого та державного значення, проводилися ремонтні роботи з залученням коштів активних членів громади - директорів підприємств та господарств, також неодноразово залучались кошти з обласного бюджету.

Категорія: № 30 від 23.07.2020 року

Щиро вдячна

Як добре, коли у житті тобі зустрічаються справедливі, розумні, щирі, милосердні люди. Особливо, коли доля посилає таке випробування, як втрату найдорожчої людини на світі – матері. Тоді їх розуміння, увага, добро є надзвичайно цінним. Нещодавно мені довелося це відчути.
Яке щастя, що Новоставецьку об’єднану територіальну громаду очолює саме така людина, як Анатолій Вальчук. Адже зажди приймає виважені, помірковані рішення, поступає по-людяному, для нього на першому місці не власний добробут, а ми, прості люди, їх проблеми.

Категорія: № 30 від 23.07.2020 року

Шана  по  праці

Ох, ці роки… Біжать-пливуть невпинно, дуже швидко. Людьми старшого віку вони сприймаються по-різному. Найчастіше відгукуються добрими згадками про прожиті літа, зроблені справи. А ще навівають думку, що можна було досягти чогось більшого, кращого, але чомусь не встиг, чи не зумів.
На жаль, втраченого вже не наверстаєш.
Ветеран праці Володимир Сончик, який мешкає у Теофіполі, ще з дитячих літ бачив себе умілим пілотом. Адже на околиці райцентру довоєнної доби будувався військовий аеродром. Та гадки не мав, що майже все своє трудове життя присвятить шоферській справі. 44 роки водив вантажівку і був дуже задоволений своєю роботою. Навіть і нині горить бажанням сісти за кермо, бо руки так і тягнуться до «бублика». Та роки взяли своє. Ноги чомусь стали не дуже слухняними. Тому найбільшу розраду має у щоденних спілкуваннях із дружиною Євгенією Порфирівною. У парі вже 60 чудових літ. Хоча на долю подружжя випало чимало випробувань та, незважаючи ні на що, їх кохання витримало усе.

Категорія: № 30 від 23.07.2020 року

ЗАМІСТЬ ФЛОТУ -


АФГАНІСТАН

Миколка Чорний із села Гальчинці народився погожої днини 21 травня 1969 року. Хлопчик ріс-зростав у хліборобській родині, приглядаючись до щоденної невтомної праці батька-механізатора Сергія Олексійовича і мами Євгенії Мефодіївни, котра спочатку трудилася в рільничій бригаді, а потім поповнила ряди людей ранкової зорі, перейшовши на молочнотоварну ферму дояркою. Хлопчина ж був радий побувати з ними і в полі, і на фермі. Згодом ці відвідини переросли у фізичну допомогу, яку надавав тут юнак своїм втомленим батькам.
Ось так поруч з навчанням у школі Микола Чорний засвоював на практиці трудові ремесла селян. Непомітно збігав час. Вже й не зогледілись, як хлопець закінчив восьмирічне навчання в Гальчинцях і подолав десятирічне в Шибенській середній школі.


Після шкільної освіти про допризовника Миколи Чорного почав турбуватися райвійськкомат, пославши його на курси шоферів у Теофіпольське ПТУ-34. Успішно здобувши фах автоводія, хлопець уже уявляв себе за кермом вантажівки в рідному колгоспі імені Шевченка…

Категорія: № 29 від 16.07.2020 року

Донорство крові -


акт милосердя

Щомиті в усьому світі у людей будь-якого віку і походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями. Травми, кровотечі, онкологічні захворювання…Багато людей стикалось з цією проблемою. Багатьом препарати крові в прямому сенсі врятували життя. У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 році народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який від-крив групи крові людини.
Донорство - благородна і почесна місія, яка дозволяє зберегти життя породіллям, дітям і дорослим, хворим на важкі хронічні захворювання, бійцям, пораненим під час бойових дій, а також потерпілим від опіків, аварій та катастроф. Донорство символізує безкорисливу ідею допомоги іншим людям.

Категорія: № 29 від 16.07.2020 року

Люди хочуть


справедливості

Отож, майже два місяці, з 18 травня, кипить-бурлить Кунчанська громада. З часу, коли відбувся схід жителів з приводу незаконного розподілу земель сільськогосподарського призначення. Чому, на думку людей, незаконного? Бо розподілили пасовище депутати сільської ради на чолі з сільським головою Олексієм Козачуком 24 березня цього року таємно від людей між собою та своїми сім’ями (та й раніше це робили), мовляв, не було більше заяв. А хто ж знав, що є вільна земля, що можна отримати по 2 гектари землі для ведення особистого селянського господарства? Чому такі питання не обговорювалися, не були винесені на сходи громади? А виявилося, що в Кунчі та Дмитрівці таких бажаючих є вже 350, написали заяви в сільську раду.
Ми відстежували події, які відбувалися, як діяла ініціативна група, яку люди створили. Як колективне звернення надали в прокуратуру, в райдержадміністрацію, як заявники отримали повідомлення за підписом начальника відділення поліції Сергія Дулєпова про відсутність у діях сільського голови та депутатів будь-якого адміністративного чи кримінального правопорушення(!).

Категорія: № 29 від 16.07.2020 року

Є ж правила співжиття

Є у Теофіполі вулички, де дорога вузенька, все видно на подвір’ях осель, що тут робиться, чи порядок чи безлад. Бо ж хата на хаті. Як от у провулку по вулиці Набережній, де в одній частині будинку на три квартири проживають Галина та Олександр Вальчуки. Про цих господарів писала наша газета ще шість років тому, у червні 2014 року. І люди ж ніби не вредні, трудящі, тримали на крихітній території між гаражем та хлівом 20 дорослих кіз та 10 козенят. Та були ці тварини виснажені, брудні та кудлаті, їм же б пастися на беріжку, а не день та ніч бути на купах гною. То ж стояв тут сморід, люди нарікали. Навіщо ж так мучити ці божі створіння? Та й визнавала вже тоді господиня, Галина Олександрівна, що важко стільки кіз прогодувати, та шкодувала, аби не пішли під ніж.

Категорія: № 29 від 16.07.2020 року

НА ВІЙНІ, ЯК НА ВІЙНІ

15 лютого 1989 року обмежений контенгент військ Радянського Союзу залишив територію Демократичної Республіки Афганістан. Тоді, наприкінці 80-х років, поверталися звідти додому не за роками змужнілі воїни-інтернаціоналісти - хлопці, які, зазирнувши у вічі смерті, навчилися цінувати найдорожче – своє життя. Не став винятком і Віктор Лівшун. Пройшовши «афганську школу» та скуштувавши фронтової каші, заправлену свинцевими «спеціями», він переконаний - свій обов’язок перед військовою Присягою виконав тоді сповна.

  • Ви тут: 
  • Головна