Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 5 від 3.02.2022 року

Спалах пандемії триває

В Україні за добу 1 лютого виявили 35 014 нових підтверджених випадки коронавірусної хвороби COVID-19, зокрема, захворіли 4 190 дітей і 940 медпрацівників, повідомило Міністерство охорони здоров’я. Минулої доби шпиталізували 4 314 людини, 9 894 – одужали, 204 людини померли. Найбільше нових випадків виявили на Львівщині – 2 953.
За весь час пандемії в Україні на COVID-19, за даними МОЗ, захворіли понад 4 мільйони людей, померли понад 100,5 тисяч.
Спалах пандемії спостерігається і в Теофіпольській громаді. За інформацією Теофіпольського лабораторного відділення станом на 1 лютого 2022 року у Теофіпольській громаді зареєстровано лабораторно під-тверджених 4052 хворих на коронавірус. З них – 331 – діти. 360 осіб лікуються, одужало 3599, з початку пандемії померло 92 осіб.

Категорія: № 5 від 3.02.2022 року

Мій біль – моя сповідь

Незабаром стрілка годинника мого життя покаже 85! І тільки 17 із них я ріс, виростав, був з тобою, моє рідне, дороге село, колиско мого сирітського дитинства, надійне гніздечко моєї ранньої юності. То в ньому осиротіли мої крильця, згодом стали пружними, легкими і я вилетів з нього назустріч моїй долі, даної мені Богом:  то Він, Господь, відвернув іншу гірку, колючу долю, яка стелилася маленькому синові «врага народа», то Він серед моїх ровесників дав сироті хоч невеличкий, але все ж талант, і велів дарувати його людям. Ось так я все своє життя при чесному хлібі, так чиню і далі ( я ще потрібний людям).

Дорогий мій батьку Святець! Я у вічному боргу перед тобою: мені, твоєму синові, який 63 роки ( з 1954 по 2017) з Львова лелекою літав до тебе, не вдалось, як архітектору ( першому і, видно, останньому з нашого села), сповна віддячити тобі за все-все, що ти,твоя школа дали мені, сироті. Мене те все гнітило, мені було соромно самим перед собою, я сповідався, написавши в нашу газету «Життя Теофіпольщини» велике оповідання «Уклін тобі, рідне село». Довго я писав його, скорочував, переписував. І з того пера ще й досі скапує мій біль, мій смуток, туга, печаль, жаль і розчарування… Хто не читав його – дещо з нього пригадаю:
«Беріг, бережу і назавжди збережу в моїй пам’яті мої дорогі береги дитинства, мою затишну гавань. Я з тобою, моє рідне дороге село! Тут закопана моя пуповина. Ти, само таке знесилене, виснажене, осквернене, прийняло нас, висланих за татові «гріхи» до себе, зігріло, нагодувало.

Категорія: № 5 від 3.02.2022 року

Дякуємо за добро
та розуміння

Школа – це світ, у якому кожна дитина хоче відчувати комфорт, впевненість, захищеність, де вчитель – однодумець, порадник, друг, а класні кімнати, коридори та їдальня дихають свіжістю та створюють затишну атмосферу.
Ннщодавно у Воронівецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів завітали шановні гості – виконавчий директор фонду Вадима Лейві «На благо України» Наталія Томчук, староста Воронівецького старостату Леонід Воляник, керівник відділу № 9 ТОВ «Україна 2001» Микола Снігур.
Гостям у нашій школі завжди раді та зустрічають гостинно. Педагогічний, батьківський та учнівський колектив школи висловлюють велику подяку фонду Вадима Лейві «На благо України» за надання матеріальної допомоги у придбанні меблів для шкільної їдальні та шкільних дошок, які розмістили у 1-му та 8-му класах нашої школи.

Категорія: № 5 від 3.02.2022 року

Коли серце сповнене любові

Відрадно, що у Кунчанській сільській первинній організації ветеранів України її очільник Олександр Стучинський, одночасно з плідною співпрацею з ветеранами війни і праці, знаходить ще годину-другу, аби проявити власний талант у творчості сільських аматорів самодіяльної сцени. Ще ж він великий природолюб, організовує ветеранів та молодь, аби весною та восени посадити саджанці дерев. Щоб не пустували схили горбів, видолинки та яри. Це і ялинки та сосонки, берізки, ясенки, дубки та фруктові деревця (на фото). Щоб потопало рідне село у зеленому віночку, щоб шуміли гайки та сквери, щоб буяли садки. І це ще не все: знають у Кунчі Олександра Сергійовича і як здібного поета. Аби переконати читача в цьому, пропонуємо один з багатьох його віршів. Така вже в нього широка душа, полум’яне серце, сповнене любові до рідного краю.

Категорія: № 4 27.01.2022 року

Єдність робить нас непереможними

22 січня Україна відзначила День Соборності – 103 річницю возз’єднання Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки. Ця подія була знаковою для українського державотворення. Адже соборність – це об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених конкретною нацією на суцільній території, це духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Соборність невід-дільна від державності, суверенітету і реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави. Сьогодні, коли восьмий рік триває російсько-українська війна, Україна продовжує боротьбу за соборність та незалежність. Тому соборність залишається головним національним завданням.


Вже стало багаторічною традицією, що в цей день на містку через річечку Жердь, між селами Лисогірка та Осники, на межі Хмельницької та Тернопільської областей зустрічаються делегації Теофіпольщини та Лановеччини. Як символ єднання Сходу та Заходу, як символ неподільності України. Цьогоріч ця зустріч відбулася напередодні, 21 січня, участь у святкових заходах взяла голова Хмельницької обласної ради Віолета Лабазюк зі своїм заступником Тетяною Зеленко. До речі, ще ніколи жодний голова обласної ради не брав участь в спільних урочистостях Теофіпольщини-Лановеччини, а Віолета Олександрівна знайшла для цього час.

Категорія: № 4 27.01.2022 року

Моя Україна – соборна, єдина

День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря, як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді, на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на волелюбному зібранні було урочисто проголошено злуку Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки.
В Акті злуки проголошувалося: “Однині воєдино вливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили, і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Республіка”.

Категорія: № 4 27.01.2022 року

Пишається родина


і славить село

Дід Василь сидів на низькому ослінчику і теребив пальці своїх натруджених рук. Він так любить робити щоднини. Особливо ввечері та ще й зимової вітряної погоди. В оселі селянина віяло теплом і пахло густим наваристим борщем. Бо трудяга любить цю традиційну українську страву ще змолоду. А потім діставав із глибоченької тарілки запечену гречану кашу, приправлену шкварками.
Донька Раїса, наймолодша із його родоводу Одземів, підсівши до столу, де обідав батько, пильно вдивлялася на печальне обличчя. Напевно сильно тужить за своєю дружиною Галиною, її мамою. Берегиня роду уже майже три роки, як покинула білий світ. А він так любив свою супутницю життя. Прожили немало-небагато, більше шести десятків літ вкупі. Всього траплялося на його віку. Життєвий шлях був звивистим, обтяжений вічною турботою про сім’ю, особливо дітей. Звик до різних перепадів. Доля його зіткана червоними і чорними нитками, як те полотно. Особливо в першій половині п’ятдесятих.

МАЙСТЕР БУДІВЕЛЬНИХ СПРАВ
Умілості рук та кмітливості йому не позичати. Що задумав – те й змайстрував. Бо стільки літ свого дорослого життя трудився в будівельній бригаді. До теслярської справи придивлявся у маститих майстрів. Ремеслу цьому навчився в сільських умільців, які вміли все: сокирою тесати, пилкою різати, рубанком добре володіли і долотом, свердлом. На око все «стріляли» і задум, хата чи хлів, виглядали добротно, гарно, надійно. Говорили тоді у Волиця-Польовій, що й архітектурний стиль жодного разу не порушувався. Все пасувало. Вулиці оздобленими оселями рясніли, рівнялися одна до одної, а весняної пори потопали у зелених шатах садів, різнобарв’ях квітів. Що ж то за хата біля якої не палахкотять піони і гладіолуси, жоржини і хризантеми, іриси й калачики, капустелія, не пахли вечорами матіоли та чорнобривці? А під тінню яблунь чи груш у саду тулилася лавочка. Для короткочасного перепочинку господарів та гостей, перемовин про прожитий день, гарних напутніх мрій та думок.

Категорія: № 4 27.01.2022 року

ВУСА.
БОРОДА.
ДЗЕРКАЛО…

Понад півстоліття назад я служив строкову на військово-морському флоті колишнього Союзу РСР. Були тоді серед матросів хлопці різних народностей зі своїми національними звичаями та уподобаннями. Особливо вирізнялися представники з Грузії, Вірменії, Азербайджану, Осетії та деяких інших регіонів, які полюбляли ще до служби носити вуса. Для підтвердження цього навіть показували свої колишні післяшкільні фотографії. І це все для того, аби старші командири дозволили їм завести й носити хоча б скромненькі вуса, бо ж то їхня, мовляв, національна гордість. Командування здебільшого виконувало прохання матросів десь наприкінці другого року їхньої служби, але при умові, що ти постійно будеш відмінником бойової і політичної підготовки, будеш взірцем для молодого поповнення особового складу. І, чи не головне, чи будуть ті вуса охайними і… чи пасуватимуть тобі. Аби вони не були такими «доречними», як на корові сідло для верхової їзди. Та щоб хизуватися своїм остаточним вибором, то кожен матрос мав у своєму користуванні кишенькове дзеркальце. А воно, як ми знаємо, покаже, ніколи не збреше.
Не збрешу і я, коли скажу, що не всі оті прихильники вусів захотіли їх носити, побачивши своє нове відображення в дзеркалі…

  • Ви тут: 
  • Головна