Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №44 від 31.10.2024 року

Поринути в природу, відчути її красу… В цю пору року вона чарівна, неповторна, казкова. Багряною ковдрою листя, густими туманами та першими іскорками інею щедро встилає землю чарівниця-осінь. Відчуваєш цю урочисто-прекрасну атмосферу, яка панує навкруги, і серце радіє. Бо осінь – це завжди дивовижні чудеса, чарівні фарби, дзвінкий сміх дітей, море посмішок і веселощів!

Хоч і кажуть, що це сумна пора, але діти, як ніхто інший, здатні радіти шелесту золотистого опалого листя під ногами і дощику, під яким так цікаво гуляти з парасолькою. Закружляла ця руда красуня у своєму осінньому вальсі і в Новоставецькому ліцеї. Спершу завітала вона на традиційний осінній ярмарок, де учні ліцею продавали різні смаколики та дари осені: овочі і фрукти. Кошти, виручені на ярмарку – 11540 гривень, діти вирішили віддати на придбання дрона для випускника нашого ліцею Вадима.

Категорія: №44 від 31.10.2024 року

Саме під таким гаслом у нашому Святецькому ліцеї відбулися заходи до Дня української писемності та мови. Учні мали змогу поринути у багатющий світ краси і принад рідної української мови, а також вшанувати пам’ять видатних діячів нашого народу, завдяки яким вона сьогодні у нас є. Українська мова могутня, глибинна, і кожне слово має свій відтінок: сум, радість, гумор, щедрість, щирість. Мова розчулює, закликає до боротьби, клекоче у ненависті до зла, несправедливості, насильства.

Лідери учнівського самоврядування ліцею організували флешмоб «НАША МОВА-НАША ЗБРОЯ!». Учні мали змогу проявити любов до рідного слова через пісні,таночки,гуморески та інсценізації творів «Я думаю та розмовляю українською!». Вчитель української мови та літератури Людмила Паламарчук організувала конкурс на кращого читця-декламатора «Українська мова в моєму серці» серед учнів 5,7,11 класів. Учні виразно декламували вірші, пробуджуючи у слухачів патріотичні мотиви: любов до рідної мови, землі, України, возвеличення української нації, державності. Класні керівники 1-4 класів з учнями переглянули мультимедійні презентації та відеоролики про тернистий шлях української мови, історію життя Нестора-Літописця.

Категорія: №44 від 31.10.2024 року

Це про мого хорошого наставника Сергія Юхимовича Савчука, який 42 роки був директором Шибенської школи, і вже четвертий рік, як перебуває на заслуженому відпочинку. Бо ми постійно запрошуємо його на наші заходи, він приходить, всім цікавиться, виступає, дає дружні поради, підтримує нас в усіх починаннях.

А коли не може прийти, адже доглядає хвору дружину Ларису Арсенівну, телефонує, розпитує, хто був, хто що казав. Радіє, коли я телефоную, питаю, як щось зробити по господарській частині, по благоустрою території, бо ж вона у нас досить простора.

Підходить до нас, коли ми проводимо суботники, от коли ми посадили та доглядали лавандове поле. І завжди підтримує, каже: «От ви молодці, добре, що так зробили!»

Категорія: №43 від 24.10.2024 року

Невтомні волонтери з Новоставець знову здивували: минулої неділі у Теофіполі, біля магазину «Сьомий континент», провели благодійний ярмарок. Отак дуже просто сказати, а скільки треба було часу, щоб приготувати цю смакоту. І продукти треба було закупити.

А було страв на різні смаки. Все приготували вдома: шашлики, козацький куліш, рибну юшку, голубці, налисники з м’ясом, капустою та сиром, сосиски в тісті, тертий пиріг, адигейський сир, торти, желе, тістечка «терамісу» в пластикових скляночках, сінабони (булочки з кремом).

Хто це все наготував: сир зновцу наварила Наталія Гонюк, Людмила Кравчук напекла сінабони, решту страв готували вдома в Олени Глов’юк. Допомагали Наталія Гонюк, Олеся Мельничук, онучка господині Діана Дужак. Хто торгував: Наталія Гонюк, Олена Глов’юк, допомагали Оксана Сиверська та Діана Дужак.

Категорія: №43 від 24.10.2024 року

У вівторок, 22 жовтня, на Алею Слави, що в центрі нашого селища прийшов чималий гурт людей поважного віку. В руках кожний тримав заступа, бутлі з водою. В акуратних пакунках складені молоді саджанці. Це дво-трирічні дубки.

Ініціаторами увічнення пам’яті про мужніх захисників нашої Незалежності, нашої свободи, нашої рідної української землі, воїнів-земляків Теофіпольської громади під час російько-української війни став відокремлений підрозділ організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади на чолі з Володимиром Коберою та шанована в селищі людина, ветеран педагогічної праці, громадська активістка Олена Левицька.

Саме вона запропонувала, а однодумці підтримали її добру ініціативу, прикрасити Алею Слави, насадити тут молоді дубки. Адже це священне місце в Теофіполі, тут ще знаходиться стела з прізвищами загиблих односельців на фронтах Другої світової війни 1939-1945 років, пам’ятник Невідомому солдату, братська могила загиблих бійців при визволенні Теофіпольщини від німецько-фашистських загарбників на початку березня 1944 року.

Тож Олена Іванівна з любов’ю передала майже три десятки добре розвинених саджанців. Вшанування пам’яті загиблих земляків-Героїв – свідчення великої поваги до справжніх патріотів, які віддали свої життя за кожного з нас.

Категорія: №43 від 24.10.2024 року

Дмитрівська батьківська субота – останній поминальний день у церковному календарі. У цю дату в церкві поминають не тільки близьких померлих, а й усіх, хто загинув за рідну землю. Дмитрівську суботу цьогоріч відзначали 19 жовтня, перед днем пам’яті великомученика Димитрія Солунського, який за новим календарем тепер буде відзначатися 26 жовтня.

Святий Димитрій Солунський за життя був римським воїном, але відкрито проповідував християнську віру, за що і був страчений. Тому Димитрія завжди пов’язували з військовим подвигом, патріотизмом і захистом Вітчизни, а в Дмитрівську батьківську суботу почали поминати не тільки померлих близьких, а й усіх людей, які коли-небудь загинули за рідну землю.

Отож, настоятель храмів Православної Церкви України в Ільківцях, Колісці та Святці отець В’ячеслав, як і напередодні попередніх поминальних субот, знову закликав прихожан принести на панахиду продукти довготривалого зберігання, аби передати їх нашим захисникам – відправити адресні посилки, додати у вантажі волонтерам, які виїжджають на передову.

Категорія: №43 від 24.10.2024 року

Це про клуб за інтересами «Скарбниця» при Теофіпольському центрі культури та дозвілля, засідання якого відбулося минулої неділі в приміщенні ГО «Благодійний фонд Добра, Надії та Любові». Господиня клубу Валентина Романович завжди продумує теми засідань, аби людям поважного віку було цікаво, щоб вони пізнавали щось нове, захоплююче. Щоб зустрічалися з цікавими, творчими людьми, розвивалися, робили своє життя насиченим та яскравим, позбавляли його буденності.

От цього разу запросила на зустріч майстриню, ветерана дошкільної освіти, працівницю Теофіпольського закладу дошкільної освіти № 3 «Бджілонька» Антоніну Лєбєдєву. Адже вже тридцять років створює чудові вироби у техніці вузликового плетіння макраме. Представляла свої роботи в багатьох конкурсах, і в Україні, і за кордоном.

Валентина Романович нагадала, що розквіт макраме відноситься до IX століття до н.е. Саме з того часу є видимими витоки створення виробів з вузликового плетіння. Родоначальниками макраме вважають моряків, які в години дозвілля плели ланцюжки, кулони, талісмани і дарували їх друзям в далеких країнах. У ХIV столітті моряки ознайомили з мистецтвом плетіння жителів Іспанії, Індії, Китаю. Макраме в перекладі з арабського означає тасьма, мереживо, а з турецького – шарф, серветка з бахромою. У будь-якому випадку – це вироби з вузликів. Вузликове мереживо виглядає красиво, вироби з нього довговічні. У Древній Греції за допомогою вузлів лікували переломи. Інки в Перу плели чотки. У XV столітті італійці починають використовувати вузликове мереживо для прикраси одягу.

Категорія: №43 від 24.10.2024 року

Почувати себе щасливою, що це? Багато хто асоціює щастя із добробутом, наявністю здоров’я, друзів, кохання та яскравих емоцій. Для мене щастя – це насамперед здоров’я близьких та самореалізація. Сьогодні я чітко можу сказати, що рухаюсь до того, щоб бути щасливою людиною, але так було не завжди.

На мою долю випало чимало випробувань, але це не зламало мене, а навпаки, додало життєвого досвіду і зробило сильнішою. Ніхто ніколи не знав стану моєї душі та ціну посмішки на обличчі, коли мені було дуже важко. 27 років я доглядала сина-інваліда Миколу. Вже 6 років як його немає. Ми пережили багато болю, але тепер, коли мій син на небі, я знаю, що він хотів би бачити мене щасливою. І я стала шукати “місця щастя”, де живуть щасливі люди.

У мене ніколи не було страху перед змінами в житті, і я не шкодувала за минулим. Я не живу ним, не прокручую прожиті дні у своїй уяві, бо це виснажує і не дає рухатися вперед.

Мою професію аптекаря вибрали батьки, я дуже вдячна їм за це, бо знання медицини в наш час дійсно необхідні, але моя душа зажди тягнулася до творчості. Я дуже любила грати на фортепіано й імпровізувати, наспівуючи якісь пісні. Напевне, у нас це родинне, адже моя старша сестра Таня – композитор, член спілки композиторів України. І хоч вже давно проживає в Італії, професійно займається музикою.

  • Ви тут: 
  • Головна