Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №20 від 19.05.2022 року

Нагадаємо нашим читачам, що вже минулого року у Лисогірському лісовому масиві у наметовому таборі Подільсько-Волинської Січі був проведений козацький вишкіл школярів Хмельницької, Тернопільської, Кіровоградської та Донецької областей. Це було пречудово,адже діти подружилися, прекрасно відпочили та загартувалися. Та організатори цього проекту, наказний отаман Тернопільського  крайового коша Українського козацтва генерал хорунжий Володимир Мосейко , депутат Хмельницької обласної ради, генеральний директор ПП «Добрий хліб» Віктор Лебединський, депутат Хмельницької районної ради, отаман Теофіпольського козацького коша Андрій Петринюк запланували ряд заходів з покращення умов перебування дітей на Січі. Ці роботи розпочалися з ранньої весни за активної участі активістів відокремленого  підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади. Розпочалися роботи з будівництва польової кухні, свердловини, були висаджені плодові та декоративні дерева – сад Перемоги.

Категорія: №20 від 19.05.2022 року

Різкий, моторошний і проникливий в кожну нервову клітину звук сирени різонув слух і місто вкотре здригнулось. Здригнулась темна ніч і зорі, і небо, все живе, здається, і мертве. Марія схопилась. Завченими рухами в темноті схопила валізу, згорнула на оберемок маленьку Зойку і поспішила з квартири. Сходами, натикаючись одне на одного, збігали жителі. Метушня. Заплакала стривожена Зойка і не одна вона. Вибігли. Звук сирени перекрив смертоносний гул ракети. Мить. Гупнуло і рвонуло. Марію щось боляче штовхнуло в плечі, але вона не впала. Міцно притискаючи доньку вбігла в підвал. Там уже повно людей. Підсвічуючи, хто чим може, шукали місце, щоб присісти. Повештавшись між людьми, Марія знайшла  куточок і примостилась собі. Тільки тоді відчула біль у спині і як щось тепле збігало по ребрах, сідницях. Відчувши затишок, Зойка звично заснула. Мама зрозуміла, що її поранено. Шепнула сусідці. Та заметушилась. Прийшли люди. Зручніше положили Марію, перев’язали рану. Стривожені, перелякані люди втихали, тулячись одне до одного. Та гул і нові вибухи здригали будинок і все навколо. Було невимовно страшно. З часом все стихло. Люди завмерли, боячись сполохати принишкле страховисько.

Категорія: №19 від 12.05.2022 року

Нема нічого страшнішого за війну. Бо це смерть, каліцтво, руйнування. Це жах, страхіття, насилля, біль, втрата рідних людей, поламані долі. Нам, жителям мирної території, важко уявити, як це: коли ворог розбив твою хату, коли він обстрілює твоє село чи місто, скидає бомби, коли немає води та їжі, коли треба покинути все нажите і просто рятуватися втечею. Їхати в невідомість. Де зупинитися? Як вижити?

Категорія: №19 від 12.05.2022 року

Продовження, початок у газеті № 18 від 5 травня 2022 року

З великою вдячністю Анатолію Стучинському ще у червні минулого року  роздивився фото на його сторінці «фейсбуку» про впорядкування обелісків у селі Дмитрівка. Не втерпів і дописав: «Проект перший та не останній. Не хочу сказати «мій». На жаль, це слово притаманне сьогоднішнім керманичам ( мій кабмін, моя рада і т. д.) Над його реалізацією працювала потужна команда молодих людей. А мені на тодішній період було двадцять п’ять від власного нульового відліку. Але наш проект виявився вдалим завдяки  талановитого земляка зі Святця, хорошого товариша, архітектора від Бога Володимира Івановича Блюсюка, а також і тим, хто повірив девізу «Ми зможемо. Був би початок».

Категорія: №19 від 12.05.2022 року

12 травня, 78 день героїчного спротиву України рашистській навалі. Тривають важкі оборонні та наступальні бої на сході та півдні, підрозділи Збройних Сил України крок за кроком звільняють окуповані території. Та лютий ворог не здається, продовжує наносити ракетно-бомбові удари по всій території країни, обстрілює прикордонні райони Чернігівщини та Сумщини. Ситуація залишається вкрай складною. Для контрнаступу на всіх напрямках Україні потрібно ще більше важкого озброєння, більше систем протиповітряної оборони, іншого сучасного ефективного озброєння. Тож надія на подальшу допомогу наших європейських партнерів, США та інших країн світу. Та Україна обов'язково переможе і врятує світ від російського фашизму.

Категорія: №18 від 05.05.2022 року

Читаючи дописи Олени Станчук у «Житті Теофіпольщини» вкотре переконуємося, що вона не знає або не хоче знати, що Московський патріархат наприкінці 1991 року надав Українській Православній Церкві більше прав та свобод, але залишив її у своєму підпорядкуванні. Москва ніколи б не віддала церков, які знаходяться на території України. І сьогодні дійсно унікальний шанс – всі зняли маски і ми бачимо, хто є хто. Московський патріарх Кіріл благословив московську владу та російських військових на війну з Україною. Вислів «якщо ми не візьмемо Україну силою, то візьмемо через церкву» належить саме Кірілу.

Категорія: №18 від 05.05.2022 року

Літописці, які є свідками певних подій, описують історію, а історики її  вивчають та трактують. Це розуміє кожна освічена, цивілізована людина. Але як осягнути світову історію, або хоч би історію свого народу або держави, коли на кожний цивілізаційний період накладаються, формуються, передаються або губляться назавжди безкінечні щоденні події?

Кожний народ, нація чи держава в певні періоди свого становлення були змушені пізнати як героїчні моменти, так і ганебні. І все це вирує, міняє форми, вибухає небаченою енергетикою і свідомістю або ницістю думки, жорстокістю та підлістю.

Категорія: №18 від 05.05.2022 року

Це про учня третього класу Теофіпольського НВК ЗОШ І ступеня-гімназія Романа Фриза, який віддав для українських військових свій .квадрокоптер. Те, що зробив Рома, вражає, зворушує та ще раз доводить: нікому ніколи не здолати країну, де зростають такі діти.

Дрон Ромі подарував тато Артур Миколайович ще минулого літа, привіз його з Чехії, де був на заробітках. Подарунок цей недешевий, але хлопчик про нього мріяв, тож тато і мама вирішили, що це буде синочку подарунок на день народження, який він мав відсвяткувати 21 січня.

Як так сталося, та чи могло статися інакше, нам розказала мама Юлія Владиславівна  Фриз, заступник директора Теофіпольського центру дитячої творчості:

  • Коли почалася війна, ми вдома постійно це обговорювали, вболівали за наших бійців, за те, що їм не вистачає бронежилетів, шоломів, іншого спорядження, а також сучасної зброї, безпілотних літальних апаратів. Адже я займалася волонтерською роботою в Агенції місцевого розвитку та продовжую це робити. Але ми абсолютно не спонукали Рому зробити такий вчинок. Звісно, він радів, що у нього є квадрокоптер, що можна ним управляти та відстежувати на телефоні природу, вигляд нашого селища з висоти пташиного польоту. Тож коли Рома сказав нам, що прийняв таке рішення, ми були розчулені та підтримали його. Ще ж він сам, без нашої допомоги написав захисникові лист. 

  • Ви тут: 
  • Головна