Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 12 від 19.03.2020 року

Пам’ятаємо тебе, друже

 

Минулих вихідних на базі Теофіпольського НВК ЗОШ І ступеня-гімназія, на спортмайданчику зі штучним покриттям відбувся Всеукраїнський турнір з міні-футболу серед ветеранів 50+, присвячений пам’яті відомого футболіста, володаря кубку Хмельницької області 1988 року, неодноразового чемпіона Теофіпольського району з футболу Миколи Лемішки. Вболівальники, друзі, рідні та учасники змагань ( команди були з Рівного, Ланівець, Кам’янця-Подільського та Теофіполя) поділилися спогадами про свого кумира 80-90-их років. Згадували про Миколу Олександровича партнер по команді Борис Пісоцький, великий ентузіаст спортивного руху району, депутат обласної ради Віктор Лебединський, головний спеціаліст відділу освіти райдержадміністрації Галина Лірук. Зазначали, що був завзятим, відповідальним, надійним та товариським.

Категорія: № 12 від 19.03.2020 року

 АФГАНО-

 

МИХИРИНЕЦЬКИЙ ДУЕТ

Ген, за лісочком, у глибинці,
Де Случ тихенько горнеться до хат,
Стрічають сонце Михиринці,
Як матір звільнений в запас солдат.
Тут джерельце святе з каплиці
Біжить купатися до двох ставків.
В почесній варті тут ялиці
Вшановують 106 фронтовиків.
Любов і пам’ять тут не гаснуть,
Хоча у світі грози – війни йдуть,
Бо тут садиби хлібом пахнуть,
В садочках вишні, яблуні цвітуть.
Саме такі думки і почуття викликала в мене розмова з Михиринецьким сільським головою Оксаною Ревою. Оксана Федорівна склала своєрідну візитку свого села. Адже 106 фронтовиків – стільки михиринчан не повернулося із страшної жорстокої війни 1941–1945 рр. до рідних домівок.
Туга і жаль огортають душу, коли усвідомлюєш: навіть ті, котрі повернулися з війни живими, - вже теж відійшли у вічність.
Зате є живі свідки двох наступних неоголошених воєн. Оксана Федорівна нарахувала двох воїнів-афганців і 11 учасників антитерористичної операції. Розповідати про них можна багато, але я буду послідовним і поведу мову про так званий Афгано-Михиринецький дует: двох уродженців села, біографії котрих схожі, як дві краплі води. І доля в них склалась майже однаково.

Категорія: № 12 від 19.03.2020 року

Є у Волиці чимало гарних родин, де з покоління в покоління, від батьків до дітей, передаються кращі людські чесноти – працьовитість, відповідальність, людяність, доброзичливість та милосердя. То ж наша розповідь про одну з таких родин – подружжя  Раїси Олександрівни та Миколи Анатолійовича Кучерявських, великих трудівників, добрих господарів та просто хороших людей, бо ж  прожили своє життя у праці та тривогах, по совісті та честі.

 

Життя  прожили

 

по  совісті  та  честі

 

Є про що згадати Раїсі Олександрівні. Адже 42 роки проробила в тваринництві, спочатку коло свиней, далі дояркою та завідуючою молочно-товарною фермою. День при дні, в дощ, спеку, мороз та завірюху.
- Так судилося моїй матері Олені Людвиківні, - почала свою оповідь ця мила, привітна жінка, - що ростила вона мене сама. Хоч була гарна та дуже трудяща. Робила і дояркою, коли ще доводилося на плечах носити силос та жом, і коло биків, і в буряковій ланці. То ж я змаленьку була коло неї, вважай, що виросла на фермі. І от закінчила я вісім класів, а мама якраз ось цю хату будувала. Хто тоді будувався, знає, як це було тяжко, а ще самій жінці. Казала мені: йди, дитино, в Поляхову, в школу, а я вже якось сама буду справлятися, а ти хоч трохи підростеш, змужнієш. Та я вирішила інакше, шкодувала маму. Було мені чотирнадцять років, як стала я в тодішньому колгоспі імені Леніна робити на свинофермі. Що ж я тоді, була ще зовсім малою, ручки маленькі, а треба було і гної вигортати, і їсти давати, і суп поросятам варити та розносити. Боже мій, поробила я три дні, руки болять, плачу. А мама каже, я ж тебе не заставляла, або кидай, або терпи.І я робила тут далі, хоч від аміаку взялася в мене страшна екзема, на руках, на ногах. Намучилася я, що там казати, воно ж то згасало, то знову з’являлося. Одне добре, що поруч працювали добрі люди, як доглядачка Ганна Гнатівна Лавренюк. Завжди мені підтримували, не раз я переконувалася, як багато важить щире, добре слово.

Категорія: № 11 від 12.03.2020 року

І впала з його душі


холодна каменюка

 

Вже кілька років, як приватний підприємець, художник Олександр Колєснік з Теофіполя співає у народному аматорському фольклорному колективі «Гук» районного будинку культури, виступає у складі дуету зі справжнім професіоналом Миколою Хом’яком. Не можна не замилуватися його сильним голосом, низьким басом «профундо». що робить кожний його виступ на сцені незабутнім. Співає на громадських засадах, то ж безперечно заслуговує на схвалення. А ще від Різдва пішов другий рік, як він співає у храмі Покрови Пресвятої Богородиці Православної Помісної Церкви України. До того сім років співав у Свято-Покровському храмі ПЦУ Московського патріархату.
Народився Олександр у місті Дзержинськ, тепер Торецьк, Донецької області. Туди, на Донбас, виїхали на заробітки його батьки, родом із Мар’янівки. Трохи згодом сім’я переїхала у Миколаївську область, де хлопець закінчив три класи школи. Та захворіла мама, лікарі радили їй змінити клімат, то ж повернулися у рідну Мар’янівку.
- Батько мій трохи малював, - розказує, - то ж предався мені від нього хист до живопису.

Категорія: № 11 від 12.03.2020 року

Живіть до ста та більше

8 березня у великому родинному колі відсвяткувала Марія Митрофанівна Руда з Кривовільки своє 85-річчя. Прийшли та приїхали привітати її цього дня діти, внуки, правнуки, родичі, добрі сусіди та односельці. Всім вона була щиро рада, бо ж вистачає її великого серця на дітей, внуків, правнуків, родичів, друзів, та просто хороших людей.Та все ж найбільше зраділа приїзду з далекої Тюмені сина Сергія, старшої невістки Марії зСудилковаШепетівського району, бо ж живе зустрічами з ними та розставаннями. Було так багато вітань, побажань доброго здоров’я, щастя та достатку, багато квітів та подарунків.

Категорія: № 11 від 12.03.2020 року

Ще раз про реформування центральної


районної лікарні

Як відомо, з 1 квітня розпочнеться другий етап медичної реформи в Україні – реформи медичних закладів вторинного рівня. Про ситуацію з реформуванням Теофіпольської центральної районної лікарні знову розмовляємо з головою районної ради Андрієм Петринюком.

Найперше, які зміни відбудуться в роботі нашої лікарні?
- Медичний заклад перейде на нову модель фінансування, відповідно до якої надані пацієнтам послуги фінансуватиме держава, якщо, звісно, до 1 квітня буде укладений договір з Національною службою здоров’я України. Лікарня буде працювати за Господарським кодексом, буде мати можливість розпоряджатися отриманими коштами, враховуючи власні потреби, буде постійно поліпшувати якість медичних послуг. Для чого:аби отримати більше пацієнтів,буде боротися за кожного пацієнта, конкуруватимуть між собою і медичні працівники, тому будуть зобов’язані підвищувати свій професійний рівень. Таким чином буде формуватися конкурентний ринок медичних послуг.
Тобто, з 1 квітня 2020 року запрацює Програма медичних гарантій (ПМГ), на яку у Держбюджеті 2020 року передбачено 72 мільярди гривень, це 64 % від всього бюджету охорони здоров’я. Прокоментуйте, що таке ПМГ?
- Програма державних гарантій медичного обслуговування населення – це програма, яка визначає перелік та обсяг медичних послуг і лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями та патологічними станами, вагітністю та пологами. Тобто, це державний гарантований пакет медичних послуг та ліків, які оплачуються з Держбюджету на основі єдиних національних тарифів.

Категорія: № 11 від 12.03.2020 року

Гай гуде,


щира Масляна іде

В п’ятницю на масляному тижні було людно в актовій залі Волицької школи. Адже учасники художньої самодіяльності сільського будинку культури в цей день запропонували усім присутнім частково поринути в ще один чудовий народний звичай нашого народу – Масляну. Масляна символізує прихід весни та пробудження природи. Древні слов’яни відзначали «проводи зими» та початок весни і весняного землеробства. В цей день вшановували Сонце, яке несло тепло і пробуджувало природу, тому й готували жертовний хліб, схожий на небесне світило – млинець. В наш час сирна седмиця не має чіткої дати святкування, адже залежить від найголовнішого християнського свята – Великодня та передує семитижневому посту. Також у давнину це свято, яке йшло протягом тижня, мало ще одну назву «Колодій». Це було суто жіноче свято. Жінки весь цей тиждень справляли Колодія, зібравшись у корчмі.

Категорія: № 11 від 12.03.2020 року

Які ж круті ви,


серпантини долі…

 

А таки, мабуть, добре, що життєві шляхи незвідані чи просто втаємничені, тому після марних спроб бодай трішечки привідкрити завісу, котра ховає секрети майбуття, якось полегшено й водночас ніби приречено мовимо:
Та що там гадати? Так, певно, на роду написано. Бо ж який би «каламбур» був, якби до неприємних прогнозів екстрасенсів та різних ворожбитів ( щоправда, вони таких намагаються уникати) долучити ще нашу багату уяву і фантазію. Особливо вісімнадцятилітнім, коли їм залюбки дуже легко мріється.
Може, саме тоді, у жовтні 80-го, коли почав проходити курс молодого бійця у Такта-Базарі, Саша Мовчан вперше всерйоз задумався над своєю подальшою долею. Навряд чи міг тоді передбачити хоча б головні її викрутаси, але вже здогадувався, що надалі серпантин його доріг буде незвичним і непростим. Бо ж перший крок у майбуття вчорашній курсант Теофіпольського СПТУ -34, отримавши водійські права, вже зробив. І добре, що поруч був ровесник, односелець із Святця Павло Бодак. Утім Олександрові й надалі в армії везло на земляків. Уже перебуваючи в Афганістані, тісніше зійшовся з Миколою Хомутом (теж святецький хлопець), Леонідом Романюком із Волиці. Служили в його автороті й інші хлопці із Хмельниччини – Паламарчук, Чорногур, Кочелоба.

  • Ви тут: 
  • Головна