Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 34 від 20.08.2020 року

У КОЖНОГО


СВОЯ ДОЛЯ…

Після закінчення Кузьминецької восьмирічки та Поляхівської середньої школи Сашко Ланчук майнув до суднобудівного Миколаєва, де успішно вступив до професійно-технічного училища. Після навчання хотів було влаштуватися на роботу, але не встиг: оскільки 5 лютого 1982 року йому виповнилося 18 років від народження, то вже у квітні призвали юнака до армії на дійсну строкову службу. Нічого не втнеш – такі реалії нашого життя.
Сашко розпочав свою службу в містечку Мирополь Дзержинського району на Житомирщині. Військовий навчальний підрозділ, куди призначили молодого рекрута, готував для Збройних Сил спеціалістів радіорелейного зв’язку. Хлопець, як це не дивно, з перших днів призвичаївся до солдатського життя, змістовно вивчав теоретичну, гарно засвоював матеріальну частини з програми навчання і практики.

Категорія: № 34 від 20.08.2020 року

Їх дух нікому


не зламати

Родина Шевчуків з Малих Жеребок – єдина в районі, де батько та двоє синів є учасниками Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил.  Олександр Іванович був мобілізований у серпні 2014 року, служив артилеристому складі 93 окремої механізованої бригади, воював під Донецьким аеропортом, коло Пісок, Курахового. Яка тоді була біда, у перший рік, коли Росія розв’язала війну на Донбасі, і була наша армія гола-боса, збирали добрі люди з Малих Жеребок та Михиринець гроші йому на спорядження. Організували це Алла Скотяк та Микола Скотяк. Купили форму, взуття, бронежилет, а Олег Рева відвіз на полігон у Яворові. Сама родина з цим би не справилася.

Категорія: № 33 від 13.07.2020

Щоб меди медились, щоб рої роїлись

У чудовий день, на Спаса, в Україні відзначається День пасічника.
Бджолярів з давніх-давен шанували на українській землі. Протягом сторіч виготовлення меду з кропіткого ремесла перетворилося на справжнє мистецтво. Його секрети відкриваються лише дбайливим і працьовитим.
Мед на столі – радість у господі. З ним українці відзначають свята, частують гостей, лікують недуги. Честь і хвала трудівникам пасік, які приносять до столу українців неповторний дар землі та сонця. Велика подяка їм за наполегливість, вірність народним традиціям, любов до своєї землі.
Є у нашому краю чимало господарів, які мають пасіки та невтомно на них трудяться. Бо це лише збоку комусь видається, що мед сам по собі береться. Адже бджіл треба пильнувати в будь-яку пору року, це великий труд та терпіння. То ж наша розповідь про одного з цієї когорти – Олександра Шевчука з Малих Жеребок.
Днями цьому роботящому чоловікові виповнилося 46 років, а бджолами він займається вже 26 років.

Категорія: Uncategorised

Будується


новий водогін

Неможливо вже уявити себе без такого блага цивілізації як централізоване водопостачання. Однак у селищі Теофіполь водопровідна мережа застаріла, адже їй понад 50 років. То ж часто трапляються прориви, люди, звісно, невдоволені, скаржаться. Ще ж, коли працівники ВУЖКГ, яке обслуговує мережу, проводять ремонтні роботи, бо ж водопостачання потрібно негайно відновити, руйнується дорожнє покриття. Вихід був лише один – прокласти нову водопровідну мережу. Тому ще у 2018 році на одній з сесій Теофіпольської селищної ради було прийняте рішення про виділення коштів на виготовлення проектно-кошторисної документаціїна реконструкцію водогону. Вартість робіт складає 16 681 293 гривень, роботи будуть проводитися впродовж 4 років, практично на всіх вулицях селища.

Категорія: № 33 від 13.07.2020

Спасибі за чуйність

і професіоналізм


Роки беруть своє, здоров’я підводить, отож останнім часом часто доводиться звертатися до районних лікарів. Ось і в даний час проходжу лікування у хірургічному відділенні, де мною опікується хірург Сергій Мороз, справжній професіонал, добра і чуйна людина. Він до всіх пацієнтів ставиться дуже уважно, людяний і терплячий. Отож щиро дякую йому, всім медичним сестрам, санітарочкам відділення за їх нелегку роботу, за те, що допомагають нам, простим людям подолати хворобу.
А ще від усього серця вдячна своєму сімейному лікарю Миколі Панасюку. Це - найуважніший, найкращий сімейний лікар, добре знаючий свою справу, який турбується про кожного, хто звертається до нього за допомогою. Людина дуже благородна і добросовісна.

Категорія: № 33 від 13.07.2020

МОЛОДІЖНИЙ,  ПРАЦЕЛЮБНИЙ

Роки беруть своє, і тому я часто звертаюся по стоматологічну допомогу в зубний кабінет ПП «Сорока М. М.», що в Теофіполі поруч з автобусною станцією. Користуюсь послугами цього медичного пункту вже не один рік. І щораз переконуюсь, що працюють тут майстри своєї справи. Незважаючи молодий вік, їхній професійності може позаздрити навіть маститий док.
А ще тут панує чуйне, ввічливе, делікатне ставлення до пацієнтів, які постійно залишають стоматологічний кабінет з вдячністю. В цьому заслуга всіх і кожного зокрема. Скажімо, реєстратор Інна Луцик завжди зустріне вас тут зі щирою, привітною усмішкою на обличчі. Що треба – розповість, підкаже, пояснить. А якщо необхідно, то й бахіли допоможе вдягти. Дуже чемна і порядна з людьми Інна Анатоліївна. До пари їй і медсестра Віра Тара-рієва: свої службові обов’язки виконує бездоганно.

Категорія: № 33 від 13.07.2020

Люди, будьмо людьми!

Добрий день, дорога редакція нашої газети!
Ніколи не думала, що саме через вашу газету доведеться звертатись до людей, щоб нагадати їм, що ми – люди, а не «нелюди».
Не один раз на сторінках газети читала звернення людей про наклеп з приводу коронавірусу. Доки це не зачепило мою сім’ю.
Після виявлення цього захворювання у районі, «доброзичливці» почали розпускати чутки, що моя сім’я має коронавірус, щоб сусіди не ходили до нас. А коли ця брехня поширилась на мою дочку, яка працює в інфекційному відділенні ЦРЛ і щодня, як і всі інші працівники даного відділення знаходиться під загрозами захворювань (не тільки від цього захворювання, а й інших), терпіння моє ввірвалось.

Категорія: № 33 від 13.07.2020

    ТАТО-ГЕРОЙ

Ми достеменно знаємо: коли чоловік з дружиною мають трійко дітей, то ця родина - багатодітна. Якщо ж жінка народила й виростила п’ятеро дітей, вона – мати-героїня. Це для нашого часу, суспільства стало звичним, буденним. Я ж постараюся розповісти дещо схоже, але не зовсім. Бо тут козирі, здебільшого були в руках чоловіка – глави сімейства. Наголошую: роль тут жінки-матері зовсім не принижена, бо вона свої святі обов’язки теж виконувала сповна. Отож, все за порядком.
Мова піде про воїна-інтернаціоналіста, колишнього «афганця» Віктора Кульчицького та його сім’ю із села Великий Лазучин. Як і всі його однолітки Вітя закінчив свого часу школу-восьмирічку, після чого подався до Базалійського профтехучилища №3 здобувати будівельний фах плиточника-облицювальника. Та й тато Олександр Каспрович і мама Неля Станіславівна, котрі трудилися в місцевому колгоспі імені Чапаєва, бажали, аби син був причетним до зодчих.

  • Ви тут: 
  • Головна