Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 26 від 1.07.2021 року

Служать,


щоб захищати людей

4 липня в Україні відзначається День Національної поліції України. Про роботу підрозділу поліції, який обслуговує  територію Теофіпольської об’єднаної терито-ріальної громади, розмовляємо з начальником сектору поліцейської діяльності № 1 відділу № 2 Хмельницького районного управління Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, підполковником поліції Олександром Паламарчуком.
Отож, Олександре Миколайовичу, ви призначені на цю посаду 14 січня 2021 року. Розкажіть про свій шлях у цьому правоохоронному органі.
- Я повернувся на свою малу батьківщину через 21 рік, адже проживав у селищі цукрового заводу, закінчив 9 класів Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2. Професійно-технічну освіту здобув у Теофіпольському ліцеї. Саме тут я визначився з вибором майбутньої професії – буду працювати в міліції або стану військовим. Тож у 2000 році вступив до Прикарпатського філіалу Національної академії внутрішніх справ. По його закінченню у 2003 році був призначений дільничним інспектором міліції Білогірського районного відділу міліції. Далі продовжив здобувати вищу освіту у Національній Академії внутрішніх справ.

Категорія: № 26 від 1.07.2021 року

Батьки мають право

вирішувати

У вівторок, 29 червня, до Колісецької ЗОШ І-ІІ ступенів завітали секретар Теофіпольської селищної ради Роман Непотас, новопризначений заступник селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Валентина Бабак, начальник відділу освіти, молоді та спорту Майя Мельник. У такому статусі школа доживає останні дні, адже потрапила в перелік 8 освітніх закладів І-ІІ ступенів, яким понизили ступінь.
У Колісецькій початковій школі залишається 10 учнів, 30 учнів 5-9 класів мають продовжити навчання. Де? Ще одразу після прийняття цього рішення сесією селищної ради 2 квітня Майя Мельник висловлювала своє бачення – всі колісецькі школярі будуть навчатися у Воронівецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Бо до Воронівець краща дорога, школа перспективніша у плані наповнення, Колісець входить до Воронівецького старостату. Але ж, оскільки, батьки мають право обирати заклад, де навчатимуться їх діти, та й сам Теофіпольський селищний голова Михайло Тененев закликав вчителів Шибенської ЗОШ І-ІІІ ступенів боротися за учнів, аби стати самодостатнім освітнім закладом, станом на 29 червня батьки 15 учнів виявили бажання, аби їх діти навчалися у Шибенській школі. Вже й заяви написали.

Категорія: № 26 від 1.07.2021 року

Дорога моя мамо!

Пишу до тебе, знаючи, що ти у мене одна, єдина... Багато у цьому світі буває труднощів, але ти завжди вислухаєш, підтримаєш, пробачиш.
Пам’ятаю, коли я був малим і неповоротким, до нас зайшла сусідка і на її запитання: «де мама?», я згадав, що ти пішла до церкви на репетицію хору. Сусідці тьоті Люді дуже була потрібна ти і вона попросила мене піти та сказати, щоб ти скоріше поверталась. Не скажу, що з великим задоволенням, але я все-таки пішов до церкви. Це була недавно побудована, велична споруда в центрі нашого містечка, де я ніколи не був.
Піднявшись по сходах, крізь ледь причинені двері, я почув, як здалось тоді, якусь неземну мелодію. Став, як вкопаний, не міг зрушити з місця, слів теж нерозумів, а спів лився і лився. В той час мені стало так легко, ніби камінь впав з душі і я відчув себе пір’їнкою, що піднялась аж в саме небо.

Категорія: № 26 від 1.07.2021 року

 «Життя Теофіпольщини» -

найбажаніший гість у моєму домі

Нещодавно моїй улюбленій газеті «Життя Теофіпольщини» виповнилося 90 років. Отож, найперше вітаю її працівників із такою поважною датою. Зичу всім її творцям, колишнім і сьогоднішнім, доброго здоров’я, успіхів у нелегкій праці, нових творчих здобутків. Без перебільшення скажу, що відколи живу на Теофіпольщині, ра-йонна газета була і залишається найбажанішим гостем у моїй оселі. Я не тільки її читаю, але й чимало літ дописувала до неї. Звичайно, я не журналіст, отож писала, як вміла. Оскільки росіянка, то писала суржиком, хотіла все розказати достеменно, отож виходило чимало. Але працівники редакції терпеливо читали мої листи і опрацьовували їх. Отож в газеті виходили гарні замітки про моїх односельців, про все, що відбувалося в селі, про успіхи господарства, воїнів-афганців за що я їм дуже вдячна.

Категорія: № 25 від 24.06.2021 року

Побували у святині

Можливо, не всі знають, що благочинний Теофіпольського округу Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці у Теофіполі отець Василь Крисак також є головою туристичного відділу «Подільський пілігрим» при Хмельницькій єпархії Православної Церкви України. Тому сприяє організації туристських поїздок вірян та молоді до православних святинь. Таких поїздок на рахунку отця Василя вже немало. Особливо популярним є маршрут до Скиту Манявського, що неподалік від села Манява Богородчанського району Івано-Франківської області.
Цей православний монастир ще називають Українським Афоном. А заснований він був у 1606 році. Йовом Княгиницьким. Це аскетичний чоловічий монастир східного обряду, визначний осередок духовності, культури та мистецтва України. Колись Скит налічував біля 200 ченців і десятки підпорядкованих чоловічих монастирів у Галичині, Буковині та Молдові. Мав велику бібліотеку, славився головним іконостасом. Споруди храму, келій, господарських приміщень виконані з каменю і є класичним зразком церковної архітектури ХVII-XVIII століть.
Тож нещодавно у цій православній святині побували пластуни з Теофіпольської станиці молодіжної організації Пласт на чолі з її керівником Вікторією Мельничук. Юні теофіпольці отримали море вражень, адже ченці монастиря провели для них екскурсію, розказали про історію створення Скиту, показали святі місця.

Категорія: № 25 від 24.06.2021 року

Дякую моїм рятівникам
37 років працюю я санітаркою в дитячому відділенні нашої центральної лікарні. Думала, що мій організм сильний, з міцним імунітетом, що ніяка хвороба до мене не вчепиться. Та на початку квітня стала почуватися зле, мій сімейний лікар Микола Іванович Панасюк поставив діагноз – коронавірус. Призначив мені лікування, десять днів лікувалася вдома. Та на одинадцятий день піднялася температура, Микола Іванович направив мене з двосторонньою прикореневою пневмонією в інфекційне відділення. Була у дуже важкому стані, все боліло, було утруднене дихання. Тому, що за 12 днів я видужала, завдячую чудовому колективу цього відділення. Бо ж тут самовіддано працюють лікар Лідія Григорівна Остапчук, завідуюча відділенням Ольга Сергіївна Поліщук, медсестри та санітарки. Бо ж до всіх своїх пацієнтів ці прекрасні люди ставляться однаково, нема тут перебору, чи ти бідний, чи ти багатий, за всіх вболівають, як за рідних. Призначили мені посилене лікування, лікарі постійно обстежували, не як не-будь, здалеку, а медсестри по 20 разів в день заходили. Тож чесно кажучи, я дивувалася.
Щиро дякую всім моїм рятівникам, низько вклоняюся їм за чуйність, за милосердя, за те, що вони так віддаються цій нелегкій роботі. Сердечні вітання їм передають мій чоловік Микола Іванович, діти В’ячеслав, Олександр та Ігор, мої внуки. Бо всі дуже переживали, бо ж такою хворою я ще ніколи не була.

Категорія: № 25 від 24.06.2021 року

Взірець  для інших   

1974 року трудовий колектив автопарку Теофіпольського райоб’єднання «Сільгосптехніка» дав свою рекомендацію старшому диспетчеру Петрові Івановичу Казмірчуку на роботу в райвідділ внутрішніх справ. На той час хлопець встиг уже відслужити дійсну строкову в Збройних Сила Союзу РСР, закінчити Рівненський автотранспортний технікум. Тому в міліції йому дали посаду інспектора ДАІ з дорожнього нагляду. Згодом, проявивши притаманну йому працелюбність й сумлінність, сержант Петро Казмірчук - вже на посаді державтоінспектора. Начальник райвідділу міліції підполковник Паславський душею відчув, що з цього молодого чоловіка буде, вірніше – є перспективний даішник. І не помилився, бо вже в 1978 році Петра Казмірчука призначили інспектором районної Державтоінспекції, а згодом присвоїли йому спеціальне звання лейтенанта.
Працюючи правоохоронцем, Петро Казмірчук переконувався, що його професійна діяльність потребує сучасного технічного прогресу. Тому 1984 року вступив до Хмельницького інституту побутового обслуговування на інженерне відділення, а згодом - в 1990 році - закінчив ще й повний курс Львівської «Політехніки» за спеціальністю «автомобілі і автомобільне господарство».
Удосконалення безпеки дорожнього руху, нагляд за технічним станом автомототранспорту, його експлуатацією, попередження порушень, пропаганда правил дорожнього руху, а при їх порушеннях - покарання винуватців, допомога потерпілим в ДТП – ось одні з важливих загальноприйнятих завдань і обов’язків, що покладались на службові обов’язки офіцера ДАІ Казмірчука та очолюваного ним особового складу стражів автошляхів.

Категорія: № 25 від 24.06.2021 року

Таємниця


дороги смерті

Артеріями життя називають дороги. Проте оту, що простелилася в гірських масивах Афганістану до міста Джелалабад, очевидці прозвали дорогою смерті. І це в тодішній час відповідало дійсності. Вона надто вузенька. З одного боку похмурі скелі, а з іншого – урвище. Є місця, де урвище дихає смертю з обох боків.
- Мій чоловік, - ділиться спогадами Олена Миколаївна Грицюк з Теофіполя, - розповідав мені про поїздки цією зловісною дорогою. Досить часто для багатьох воїнів, які служили тоді в обмеженому континенті радянських військ в ДРА, закінчувалася ця дорога тра-гічно. Одного разу підірвало фугасом армійського МАЗа, керованого В’ячеславом. Машину разом з ним та вантажем підкинуло досить високо. Ото все почула від Слави. Він ніколи не згадував минулого. Все мовчав. Лише своєму другові, побратиму, односельцю Миколі Сидоруку наказав не розкривати таємниці близьким та рідним. Лише через багато років я взнала правду.
А сталося ось що. Однополчанин Миколи Сидорука їхав в автоколоні слідом за В’ячеславом. Раптом попереду пролунав вибух. Могутнього МАЗа смерч із вогню в диму підняв вгору, уламки розкидало в усібіч. Зупинятись колоні було небезпечно, адже радіоактивний фугас вказував координати знаходження підірваної машини. Отож в спішному порядку решта автомашин продовжили рух в безпечне місце.
Солдата строкової служби військової частини дислокованої неподалік Джелалабада розшукали лише на третій день після диверсії ворога. Надія знайти його живим відпадала, адже «духи» живих зазвичай брали в полон, поранених дострілювали або використовували для отримання дорогих викупів. Траплялися випадки наруги над мертвими. На щастя, В’ячеслава виявили живим свої воїни. Лежав непритомним неподалік свого напарника, на жаль, вже мертвого.

  • Ви тут: 
  • Головна