вологість:
тиск:
вітер:
Сміх – то здоров’я
- Категорія: №4 від 25.01.2024 року

У здоровому тілі – здоровий дух, так говорять у нас в Україні. Для покращення стану тіла потрібно вести здоровий спосіб життя, займатися спортом. Та не всім це під силу. Проте жити хочуть усі. Тож потрібно дбати про себе, свій організм. Менше нервуватися у теперішній тривожний час навряд чи вдасться, але ж від стресу, нервування, хвороби загострюються все більше. Ліки дорогі, та й від ще однієї прикрості – старості – немає ліків.
Важливо тримати себе в тонусі, не зациклюватися на прикрощах і більше сміятися, посміхатися. Де ж шукати привід для сміху, запитаєте ви. Погоджуся, мало веселого зараз у житті, але ж не потрібно все бачити у темних фарбах. Бути оптимістом непросто, все залежить від настрою і точки зору. Хтось подивиться на стакан, у якому лише до половини налита рідина і назве його «напівпорожнім», а інший – «напівповним». Взяти хоча б день 1 лютого. Хтось скаже: «Важкий місяць, бо уже замучилися від тої зими, та й спитає лютий, чи добре взутий». А інший відповість: «Слава Богу, дочекалися лютого, вже й весна недалеко. Ти морозе хоч тріщи, хоч не тріщи, а пройшли Водохрещі».
Розповім про сестричку
- Категорія: №4 від 25.01.2024 року
Дуже багато людей останнім часом хочуть дізнатися хто така Інна Крупяк, чиї вірші часто зустрічаються на сторінках нашого часопису. Тож вирішила відкрити таємницю. Отож, Інна Василівна Крупяк народилася 18 січня 1971 року Інна Василівна Крупяк (в дівоцтві Кушнір) у селі Сокиринці.
Це моя троюрідна сестра по материнській лінії: її бабуся Софія і мій дідусь Дунець Антон Захарович – рідні брат і сестра. Ось, як вона сама розповіла про себе у першій збірці віршів «Молитва», виданій у 2023 році.
«Мальовниче село над Збручем Сокиринці на Чемеровеччині стало для мене не лише колискою життя і джерелом натхнення та творчості. Це воно – мій оберіг, моя доля, моє життя. Я назавжди залишилась вірною йому та батьківській хаті.
Перші віршовані рядки почали з’являтися ще у 14 років. Тоді школярі читали газету «Зірка». Кілька своїх віршів я надіслала в Київ до редакції цієї газети. Деякі з них були надруковані на її сторінках.
МОЛИТВА
- Категорія: №4 від 25.01.2024 року
У щирій молитві до Господа руки ми зносимо
І слізно благаємо: наші гріхи всі прости.
Ніяких скарбів і багатств ми для себе не просимо,
Лише Україну у цей тяжкий час захисти.
Наш Царю Небесний, злетів сатана над Вкраїною,
Руйнує і знищує все на своєму путі.
Палає вогнем рідний край, смерть правує людиною.
Невже задля цього Ісус помирав на хресті?
Незламні колків’янки
- Категорія: №3 від 18.01.2024 року

Знову і знову найкращі слова хочеться мені сказати про прекрасних господинь з Колок, які продовжують готувати смачні домашні страви для бійців Збройних Сил України. З 6 листопада 2022 року, коли вперше в магазині Маркет-Колки стали робити це, на сьогодні зробили вже 27 разів.
Бо палко вірять у нашу перемогу, бо понад усе таким чином хочуть підтримати наших мужніх захисників. І не тільки наших земляків. Бо всі вони – наші, всі вони там – задля нашого спокою, задля нашого життя, задля нашого майбутнього.
Отож, про невтомних, працелюбних, енергійних, щирих, душевних Галину Лепетун, Людмилу Бас, Світлану Чернегу, Валентину Шкробу, Наталію Семенюк, Галину Хитрун, Любу Косєнкову. Бо вражають своєю згуртованістю, безкорисливістю, відданістю добрій справі, за яку взялися за покликом серця.
Нічого не зупиняється
- Категорія: №3 від 18.01.2024 року

Продовжуємо звітувати перед громадою про роботу Гуманітарного штабу Теофіпольщини. Бо, незважаючи на морози та хуртовини, на таку холодну пору, нічого не зупиняється, акції на підтримку Збройних Сил України тривають. Бо це потрібно нашим захисникам, нашим землякам, всім бійцям. Бо їм важливо відчувати, що про них не забувають, а нам – усвідомлювати, що це наш внесок у перемогу.
Отож, що відбулося минулого тижня. У Новоставцях небайдужі люди приносили до сільського будинку культури закрутки, продукти довготривалого зберігання, квасину. Зібране завантажили у бус голови штабу Анатолія Козака, до декого ще й під’їхали до хати. Все зібране було доставлене на базу штабу у ТОВ «Подільське». Цього дня ще у Теофіполі збирали теплі речі, ковдри, ватні штани. Бо ж і на сході, і на півдні дуже холодно.
У Волице-Польовій з ініціативи голови сільської ветеранської організації Ніни Козак зібрали понад 100 бляшанок для окопних свічок та два яшики закруток. А в Рідці, в магазині Наталії Пасічник, почали виготовлювати окопні свічки. Долучилися до цієї справи Тетяна Карназей, Галина Баліцька, Галина Карназей, Галина Самчук та Оксана Загородня. Виготовили вже три ящики, які забрав боєць Вадим Харина, який якраз перебував вдома у відпустці. 5 ящиків представник штабу Микола Тимощук вже передав у Тернопіль Володимиру Мосейку для відправки на передову. Ще 5 ящиків вже готові, може, кому з бійців-земляків треба, хай звертаються. Дійшли три посилки окопних свічок «Новою поштою» до бійця Олександра Ковбасюка з Гаївки та його побратимів на Донецький напрямок. Дякують Гуманітарному штабу, дякують людям, які їх виготовили, бо зроблено дуже якісно.
Мріє дожити до перемоги
- Категорія: №3 від 18.01.2024 року

Працьовита, енергійна, життєрадісна, з надзвичайно доброю душею – така моя прабабуся Оля. Ще змалечку я любила спілкуватися з нею, слухати її життєві історії. І зараз, коли доросла – люблю не менш. Дорожу моментом, ціную його, бо сьогодні – їй вже 90, а теревенимо ми – все ще як у моєму дитинстві!
Ольга Терентіївна Петрук народилась 2 січня 1934 року в селі Вовківці. Сім’я була багатодітною. Ольга мала ще дві сестрі – Софію та Ганну, і два брати – Євгена і Віктора. Серед живих тепер лиш Оля і найменший Віктор, який зараз проживає на Донеччині – за сотні кілометрів від старшої сестри.
Як і на все її покоління, на долю ювілярки випало чимало важких випробувань. Тривала війна – потім повоєнна відбудова.
– Тата свого не помню. Ше як войни не було, його забрали на підготовку в Ямпіль. Тоді всі жінки ходили, носили їсти своїм чоловікам. Якось мати верталась вже додому і породила сина в пшениці – Вітьку, мого найменшого брата. Одна жінка її помогла принести в кошику ту дитину. І на другий день – ми вже сиділи в льосі, ховались, була война. Батько воював і погиб, – розповідає Ольга.
Закінчивши 1 клас Ольга розпочала свій трудовий шлях в колгоспній ланці. В другий клас тільки почала, як вже дали норму. Тоді їй було 14 років. Проте, попри юний вік, не цуралась жодної роботи. Сапала буряки, бараболі копала, гній возила – все робила.
Загалом – важке дитинство було в родини Петруків. Страшенна скрута. Не було що їсти, не мали в що одягнутися, взутися.
У Святці поховали бійця Віктора Щирбу
- Категорія: №2 від 11.01.2024 року
Минулого четверга, 4 січня, у Святці відбулося поховання двох бійців. Крім Олександра Васильовича Гаврилюка, в останню земну дорогу земляки провели і Віктора Петровича Щирбу.
Народився Віктор 20 липня 1985 року у багатодітній родині. Закінчив Святецьку ЗОШ І –ІІІ ступенів, далі здобув спеціальність маляра-штукатура у Базалійському професійно-технічному училищі. В армії не служив. Підробляв, вмів все робити. Одружився, з дружиною Іриною народили двох хлопчиків – Артема і Богдана. Та сімейне життя не склалося, перестали разом жити. Артем, вже девятикласник, проживає з бабусею у Вінницькій області, менший Богдан – з мамою у Київській області.
Кажуть сусіди, знайомі, які його добре знали, що був Віктор дуже трудящим, в його оселі та на подвірї завжди був порядок. Ще ж допомагав людям, не відмовляв, коли його просили про допомогу.
Був мобілізований до лав Збройних Сил України 19 квітня 2023 року. Потрапив до 68 окремої єгерської бригади, після навчання перебував на передовій на східному напрямку.
Як святчани допомогли пораненим бійцям
- Категорія: №2 від 11.01.2024 року

Ця розповідь про те, як люди зі Святця підтримали поранених бійців, які проходять лікування у лор-відділенні Тернопільської обласної лікарні. І ніхто нікого не знав, не чув, не бачив. А чому так вчинили? Бо ті хлопці – бійці Збройних Сил України, і перебувають вони далеко від рідних домівок. Бо вони – не чужі, всі вони – наші.
А сталося це завдяки заступнику директора Святецького ліцею з виховної роботи Надії Сут. Якраз минулого тижня вона тут лікувалася.
– Перенесла я тут невеличку операцію, – розказала нам Надія Вікторівна, – треба це було вже терміново зробити. Але вразило мене те, що у цьому відділенні на лікуванні перебувало 17 поранених, переважно молодих, бійців. В того відірвана нога, в того поранена рука, той контужений, в того проблеми зі слухом, той на возику, а той лежить, не піднімається. Хоч до них дуже добре ставилися лікарі, медичний персонал, не бачила, щоб їх провідували родичі. В коридорі у них тут свій куточок, з прапорами, шевронами та значками. Розговорилася я з одним бійцем, Сергієм з Здолбунова. Був тяжко поранений, в плече, а нога вся посічена осколками, їх ще треба виймати, а тоді ту ногу лікувати. І батько воює, ще й меншого брата хочуть забрати. Журився, як та мама бідна витримає. А ще сказав, як хочеться домашнього сала! А ще один хлопець Максим, йому лише 22 роки, він з-під Києва, нога у нього відбита, ще до протеза треба її довго лікувати, так хотів покуштувати хліба з смальцем та шкварками і цибулькою до них. Боже, думаю, то ж воно в нас вдома є, кололи ж порося. А до мене якраз мав мій Іван Васильович приїхати. Телефоную я, кажу, треба таке і таке взяти. Подзвонила також до нашого ліцею, розказала, ще до хороших людей, до друзів. І вони всі бігом також позносили: і сало, і смалець, і закрутки, і огірки, і помідори, і цибулю, і часник, яблука, цукор. Цілий багажник завантажили.
Сторінка 84 із 287