вологість:
тиск:
вітер:
Пахне хата свічками та ладаном
- Категорія: №29 від 18.07.2024 року
Це про оселю Ганни Петрівни Масловської з Шибени. Бо похоронила двох своїх синів. Болить її душа за меншого Сашу, і за старшого Льоню. Бо страшна це несправедливість, бо могли ще жити та жити. Не може з цим змиритися. Не може змиритися з цією проклятою війною, через яку пішов з життя Льоня.
Був старший лейтенант Леонід Масловський заступником командира танкової роти з озброєння танкового батальйону 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького. Мав вже 55 років, як пішов боронити Вітчизну, мав бойові нагороди, був поранений та контужений. А помер наприкінці березня 2020 року у військовому госпіталі у Львові від хвороби, що стала наслідком травми, отриманої на фронті.
– І коли мені хтось каже, той, кого не болить, – промовляє з серцем, – а чого він пішов? То розривається моя душа. Схаменіться, люди! Він пішов захищати своїх дітей, ніхто його не примушував, сам зробив такий вибір. Казав, як він(путін) Крим взяв, то й полізе на Херсон. А його ж діти там живуть.
Збирають на ще одну фуру
- Категорія: №29 від 18.07.2024 року
Як ми вже повідомляли, у середу, 10 липня, фура з 3-ої окремої штурмової бригади завантажилася у Теофіполі зібраною небайдужими жителями громади продукцією. Було її біля 5 тонн, треба було добре потрудитися активістам-волонтерам Гуманітарного штабу Теофіпольщини. Все треба було посортувати, скласти коробки-мікси, а потім все повантажити. Та справилися, як завжди. А далі фура довантажилася в Ямпільській громаді.
– Вже не вперше, – казав організатор штабу Андрій Петринюк, – ми так дружно працюємо з нашими добрими сусідами, Ямпільською ОТГ. Завжди вони відгукуються на наші заклики, і ми спільно, згуртувавшись, об’єднавшись, відправляємо великі вантажі у бойові підрозділи ЗСУ, у міста, для цивільного населення, яке страждає від постійних ворожих обстрілів та ракетних атак. Я щиро дякую Ямпільському селищному голові Василю Кордонцю за співпрацю, дякую людям з громади, які долучилися до збору, разом – ми велика сила. Далі фура довантажилася на Тернопільщині, організував це відомий керівник волонтерського центру у Тернополі Володимир Мосейко. Половину вантажу розвантажили у Харкові, бо дуже там біда, б’ють і б’ють їх орки, продуктів потребують лікарні, будинки-інтернати, дитячі будинки, цивільне населення. А половину розвантажили в місці постійної дислокації 3-ої окремої штурмової бригади. Я дуже радію, що ми змогли таке зробити, що ми згуртувалися, об’єдналися. Ще раз повторюю: тільки разом ми – сила!
Нам треба ще вчитися людяності
- Категорія: №29 від 18.07.2024 року
Переконана, що справжня сутність людини виявляється у ставленні до домашніх тварин, і найголовніше, до бездомних котиків та собак, які не мають рідної домівки, яких просто викинули на дорогу, чи смітник, чи вивезли на базар у Теофіполь. Бо без людини, без її турботи, без її любові вони не виживуть. Найбільша проблема – з собаками. Колись, як були колгоспи, їх масово підкидали на ферми, перепадала їм дещиця молока. Щастило одиницям, хтось прибивався до доброго господаря, якась людина, з великим серцем, сама забирала собачку додому.
Решта ж залишалися та залишаються бездомними, підгодовують їх добрі люди, як от підприємці з базару, чи люди на сарайчиках, чи працівники автостанції, чи лікарні. Звісно, бездомних собак на вулицях нашого селища, селища цукрового заводу та сіл громади не повинно бути, бо вони гуртуються в зграї, можуть проявляти агресію, нападати на дорослих та дітей, до того ж вони розмножуються, можуть бути носіями збудників небезпечних хвороб.
Цивілізований вихід є, це притулок для бездомних собак. Однак жодний такий заклад не може забрати з вулиць громади всіх собак. Бо не всі господарі домашніх собак контролюють їх народжуваність, внаслідок цього кількість бездомних собак збільшується. Роками у Теофіполі велися розмови про створення притулку для бездомних тварин, але у бюджеті колишньої Теофіпольської селищної ради не вистачало на це коштів.
Єврейська спільнота на Теофіпольщині
- Категорія: №29 від 18.07.2024 року
“Кожна школа славиться не числом, а славою своїх учнів !” За 90 років у Теофіпольській середній школі навчалося тисячі талановитих школярів, як і в інших освітніх закладах нашої України. Напередодні ювілею школи пропонуємо жителям нашої громади познайомитися із дослідженнями наших учнів.
Володимир Міщишин, випускник 2023 року, сьогодні навчається у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова; а в шкільній Малій Академії працював над темою з історії України: “Єврейська спільнота на Теофіпольщині”.
Згідно з переписом населення в російській імперії у 1897 році у містечку Теофіполь, на той час Старокостянтинівського повіту Волинської губернії, проживало близько 67% євреїв, майже 25% поляків, решта – українці. Цікаво знати як розвивалося єврейське торгове містечко понад 100 років тому і чому зараз так мало представників цього етносу в нашому краї. Дослідження Володимира Міщишина базуються на аналізі великої джерельної бази, а також із великого спадку нашого відомого краєзнавця Стасюка Івана Архиповича.
Поезії Інни Крупяк
- Категорія: №29 від 18.07.2024 року
Життя твоє в Бога лежить на долоні
Життя твоє в Бога лежить на долоні –
Прийми його дар, бережи вищу цінність.
Якщо пофортунило гарно сьогодні,
То завтра поразку прийняти май гідність.
В житті не буває усе однозначним –
Чим вищий політ, тим страшніше падіння.
Малесенький рух, погляд, крок необачний
Штовхають у гріх і... дарують прозріння.
Збираємо старі автомобільні ремені безпеки для ЗСУ
- Категорія: №28 від 11.07.2024 року
Люди, яких болить ця страшна війна, говорять про це, як можуть, підтримують наших мужніх захисників. Інакше не можуть. Бо вони там, на нулю, щомиті ризикують своїм життям. За кожного з нас. Почув я від знайомих про те, що вони відгукнулися на запит військових з Сумщини, яким вкрай потрібні старі автомобільні ремені безпеки.
Щоб зробити з них ноші для транспортування поранених та двохсотих. Бо їх треба якось з поля бою доправити до автомобіля чи БМП.
І от я, як автомобіліст з великим стажем, вирішив долучитися до цієї страви. Найперше, що зробив, приготував свої – спочатку видалив метелеві елементи, виправ та висушив полотно ременів. Почав обдзвонювати своїх друзів та знайомих. І відгукнулися небайдужі, дуже дякую цим чоловікам – з Базалії, Волиці, Теофіполя, Новоставець та Турівки, а також з Довгалівки, що на Білогірщині. Передали мені їх, до деяких довелося самому їздити, знімати. А далі вдома прати та сушити. Та нічого, зате вже я відіслав нашим хлопцям 24 ремені. Сам би я нічого не зміг, а так, згуртувавшись, щось добре можна зробити.
Молимося, підтримуємо рідненькі ЗСУ
- Категорія: №28 від 11.07.2024 року
Вже стало традицією, що у батьківську суботу священник В’ячеслав, настоятель нашого храму Івана Богослова, закликає приносити такі пожертви, які довго зберігаються, тобто, їх можна відправити наших захисникам на передову.
Тож в останню батьківську суботу ми, прихожани храму села Ільківці, так і зробили. Купували та принесли печиво, м’ясні та рибні консерви, мівіну, крупи, чай, каву, соки та цукерки. Хто приносив більший пакет, хто менший, разом зібралося багатенько всього. Бо на батьківську суботу приходить чимало людей, бо треба поминати своїх батьків, свій рід. Бо ми – люди.
Разом з отцем В’ячеславом ми помолилися за упокій померлих родичів, а також за загиблих у цій кривавій війні, за Героїв. Не знаємо хто, але ж хтось у пакети вклав два аркуші паперу. На одному було написано «Рідненьким ЗСУ», на другому – «Ворогам-злодіям – смерть!».
Добра вам, дорогий наш Іване Савичу
- Категорія: №28 від 11.07.2024 року
В неділю, 7 липня, святкував свій почесний ювілей колишній голова Теофіпольського районного суду Іван Савич Стецюк
Де взялися ці 75? Як пролетіли? Як змахнули крилом та тужливо закурликали в далині?
Ніби вчора малим сиротою (адже батько помер, коли Іванкові не виповнилося і року) пішов у Гаврилівську школу, яку закінчив у 1966 році. У 1970 році закінчив Грушківецьку сільгоспшколу та здобув освіту бухгалтера, після чого працював у колгоспі, в Теофіпольському райвідділі статистики, відслужив у армії у Кишиневі (до сьогодні йому пахнуть молдавські сади, бо з того часу більше ніколи не куштував таких солодких яблук та запашних груш), працював у Гаврилівській сільській раді. Після закінчення юридичного факультету Львівського університету ім Івана Франка, працював нотаріусом у Теофіпольській державній нотаріальній конторі . Мабуть, це був найважчий час у його житті, бо і в зливу, і в заметіль мав пішки долати шлях від Медисівки до Караїни, щоб піймати якийсь транспорт та добратися на роботу, скільки разів він промокав до нитки, та промерзав до кістки – не злічити.
Сторінка 39 із 261