вологість:
тиск:
вітер:
Грані буття
- Категорія: № 11 від 18.03.2021 року
Люди хочуть кращих доріг, кращого життя
У природи немає поганої погоди, маємо радіти і снігу, і дощам. Але ж всім дуже хочеться ходити та їздити по гарних дорогах, без болота, вибоїн та ям. Та таких доріг в нашій громаді дуже мало. Навіть там, де дороги асфальтовані, з твердим покриттям, весною, коли тане сніг, вони стають справжнім випробуванням. Виходить, що ні пройти, ні проїхати.
Маленьке село Малі Жеребки, у глухому кутку. У суху погоду можна з села проїхати по грунтовій дорозі навпрошки до Базалії. Жорствою вона не підсипана, тож в нагоду перетворюється на суцільне місиво. Тож, аби проїхати до Михиринець, чи десь далі до Теофіполя, з села є лише одна дорога. Вона підсипана, якось ще тут можна було проїхати власним автомобілем, поїхати в справах, батькам підвезти дітей до Михиринецької ЗОШ І-ІІ ступенів. Вчиться з Малих Жеребок у школі четверо дітей. Але ж після великого снігу, як почав він танути, цією дорогою проїхати практично неможливо, особливо через долинку, під горбок перед Михиринцями. Ще молоковоз може проїхати, зробити колії ще глибшими, але ж і молоко треба зібрати, виживають люди з нього. То ж доводилося дітям йти до школи пішки, іншою дорогою, через вулицю Осадьби, а це 3,5 кілометрів. І йти треба було в рибацьких чоботах.
Пишемо книгу
- Категорія: № 11 від 18.03.2021 року
НАКУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА ІВАНКОВІ ЛІТА…
Невисокий стрункий юнак, смаглявий, з чорною короткою чуприною, чимось схожий на афганця, примружившись від палючого сонця Афганістану, дивиться на нас зі старої світлини (ви її бачите серед рядків нашої розповіді), зроблено її ще у 80-і роки минулого століття. За його спиною - обпалена війною земля. На ній - ні травинки, ні билинки. На задньому плані – невисокий військовий намет (палатка). Ось і весь пейзаж, вихоплений фотооб’єктивом із тієї далекої реальності.
Іван Гончарук, а розповідь саме про нього, проходив службу в реактивному дивізіоні. Своєю вантажівкою доставляв бійцям боєприпаси. Щодня протягом майже двадцяти місяців рядовий Гончарук ставав живою мішенню для ворога. Ніколи зранку не знав, чи доживе до вечора. Але, виживши у тому пеклі, пообіцяв собі: дома, у колгоспному селі, де він працюватиме, шоферувати не буде, аби не пригадувалось його трикляте шоферування в ДРА.
Про свій бойовий шлях Іван Андрійович уже не розповість з відомих для нас причин. Бо з потойбічних світів ніхто й нічого не мовить.
Його слово живе
- Категорія: № 11 від 18.03.2021 року
У нього черпаємо силу та надії
Мабуть, немає такої людини, яка не читала б з захопленням його поезії, не знала б напам’ять віршів Тараса Шевченка, не надихалася його пензлем художника. Цими днями 9-10 березня у нашій школі також проводилися виховні заходи, присвячені пам’яті Великого Кобзаря.
Бібліотекарем школи Оленою Яцюк була підготовлена книжкова виставка «Шевченко – наш. Він для усіх століть…»
Учнями нашої школи були намальовані власні картини, малюнки «Шевченко очима дітей». Під час проведення свята «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій…» школярі читали вірші великого Кобзаря, твори про його долю інших авторів. Звучали вірші «Садок вишневий коло хати», «За сонцем хмаронька пливе», «Думи мої, думи мої…», «Сон», «Катерина», «Гайдамаки», «Заповіт», «Стоїть в Суботові…» та інші у виконанні Тетяни Кравчук, Сніжани Оперчук, Олександри Квасюк, Артема Олексюка, Богдани Байдюк, Яни Гаврилюк, Діани Птащук, Ангеліни Денисової, Карини Лац.
Дороге серцю
- Категорія: № 11 від 18.03.2021 року
Наодинці з природою
«О земле рідна! Щасливий той, хто народився в твоїй духмяній колисці. Ніколи не зазнає справжнього щастя той, хто не помічає твоєї краси. Не розуміє тебе». Пам’ятаймо ці задушевні щемні слова нашої дорогої краяночки з такою романтичною душею Галини Фесун (Галина Журба).
Так, я дуже щасливий, що народився в такій колисці. Запозичу слова поета, Пат-ріарха української літератури, мого дорогого-дорогого, на жаль, вже покійного Миколи Петренка:
«Поміж усіх народів
Я вибрав свій народ.
Я матір попросив:
Ось тут мене вроди!..»
Додаю до тих слів моєї дорогої сусідки по наших селах (Новоставці - Святець) кілька своїх ілюстрацій-малюнків, зроблених в далекому 1961 році під час проходження військових таборів м. Пирятин, що на Полтавщині.
Дивлюсь зараз на ті пожовтілі від років малюнки…І таки ніколи-ніколи не проміняв би кущик нашої калини з червоним намистом в лузі над чистеньким струмочком, чи нашу засмучену вербу з розпущеними косами над тихим ставком на екзотичні острови з пальмами серед океанів.
Відлуння свята
- Категорія: № 10 від 11.03.2021 року
Подарували
святковий настрій
8 березня, у Міжнародний день прав жінок та миру, у селищі цукрового заводу, в приміщенні Теофіпольського центру культури та дозвілля відбувся перший великий святковий концерт. Його органі-затором став відділ культури та туризму Теофіпольської селищної ради, виконавцями - Теофіпольський центр культури та дозвілля Теофіпольської селищної ради, Теофіпольська дитяча музична школа, Теофіпольська дитяча художня школа.
Як повідомила директор Теофіпольського центру культури та дозвілля (колишній районний будинок культури)Таїса Науменко, в цьому приміщенні заклад розпочав роботу з кінця січня. Тут тепло, є всі умови для роботи творчих колективів Центру, проходить формування нових творчих утворень – дитячої студії декоративно-прикладного та театрального мистецтва, студії дитячого фітнесу.
Прекрасну виставку декоративно-прикладного мистецтва до свята у фойє підготували учні та викладачі дитячої художньої школи (директор Олена Левицька). Гостей свята зустрічав ансамбль духової музики Теофіпольського центру культури та дозвілля (керівник Олександр Зиборєв), створював особливу, піднесену атмосферу.
Грані буття
- Категорія: № 10 від 11.03.2021 року
Ви, головне,
себе не
обманіть
«Влада» за видатним філософом Максом Вебером – «це можливість нав’язувати свою волю іншим людям, навіть усупереч їх опору». Так, правова держава – це не лише права громадян та обов’язки державних інституцій щодо їх дотримання. Це також і постійне розуміння того, що кожен із нас повинен дотримуватись усіх вимог закону, незалежно від того, подобаються вони нам особисто чи ні, вигідні чи заважають. У правовій державі ми можемо звернутися до суду та вимагати виконання законів, але, ще раз повторюю, у правовій державі, так що це аж ніяк не стосується нас з вами.
В Україні, де правила існують для того, щоб їх порушувати, а Закони приймають для того щоб потім постійно вносити до них зміни, «політична доцільність» є сильнішою за правила та процедури. А будь-які «потрібні» рішення місцевої влади – можна протягнути поза формальними процедурами в непрозорий спосіб. В цьому ми вже могли переконатись при визначені меж старостатів та призначенні старост.
Хоч президент і говорить, що представникам влади завжди доведеться враховувати, що останнє слово буде не за ними, а за суспільством – насправді не спрацьовує.
Проблема
- Категорія: № 10 від 11.03.2021 року
До редакції надійшли звернення жителів села Коров’є, вчителів, батьків учнів Коров’єнської гімназії, яку влада хоче закрити. Про свою рішучу незгоду з такими намірами заявили і під час громадських слухань 4 березня. Переконані, заклад має право функціонувати і надалі, бо ж надає своїм учням якісні освітні послуги.
Ми, жителі села Коров’є, що на Теофіпольщині, закликаємо владу громади відповідальніше ставитись до проблем, які вона сама створює в селі.
Наше село має віковічну історію. Перша згадка про нього, як підказує Вікепедія, відбулася в 15 столітті. За всю історію існування назва села теж мінялася. Якщо вважати, що село – це частина «кревного» майна князя литовського Вітовта, яке він подарував своєму племіннику, то про етимологію назви села можна посперечатися, аби село не називалось на російський манер. Але мова не про те.
Людей цікавить, чому таке недбало байдуже є ставлення влади до села і до людей в селі.
Точка зору
- Категорія: № 10 від 11.03.2021 року
Коли ви вже
насититесь, панове?
Ми знову напередодні ювілейної дати. Цього разу – 30-річчя суверенності й незалежності нашої України. Отут, за давньою хорошою традицією годилося б похвалитися чимось приємним, що радує душу. Але, на превеликий жаль, мажорний настрій зовсім недоречний. Бо нас нещадно грабують. Причому ті, хто мав би дбати про свою багатомільйонну челядь, яка зі своїх злиденних доходів їх утримує. Йдеться про наших владців, державних мужів та іже з ними. Йдеться передусім про тарифний геноцид, який влада влаштувала для українців. І це попри те, що гарант нашої Конституції, тобто президент в грудні 2019 року твердо пообіцяв наполовину знизити тарифи на опалення.
Насправді ж усе вийшло навпаки, бо маємо зростання тарифів не тільки на тепло, але й на всі інші послуги. Так, в 1, 6 рази подорожчала доставка голубого палива, НКРЕП затвердила нові, вищі на 5-49 % тарифи на централізоване опалення для 23 виробників тепла. На 10-22 відсотки більше доведеться платити за водопостачання та водовідведення.
А чому, питається, це розуміється як геноцид? Та тому, що підвищення тарифів під час пандемії корона- вірусу – це злочин. Жодна країна світу не збільшила комірне. Навіть навпаки. Скажімо, в Ізраїлі ціни на електроенергію зменшили, тоді, як уряд скасував пільговий тариф – 0,9 гривні за перших 100 кіловат-годин. Із 1 січня встановлено фіксовану ціну для побутових споживачів. І це ще не все. Із 1 квітня нас чекає вже не 1, 68 грн, а при споживанні за місяць 300 кіловат платитимемо 3, 42.
Сторінка 156 із 261