Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №28 від 13.07.2023 року

Іде страхітлива війна, наші доблесні Збройні Сили України мужньо протистоять навалі московської орди, Україна виборює свою Незалежність. Діє воєнний стан, є певні обмеження щодо проведення масових зібрань. Але життя триває, школярі та студенти здобувають освіту, розвивається культурно-мистецький та спортивний рух.

Продовжує працювати і спортивний комплекс ПАТ «Теофіпольський цукровий завод». Тут є прекрасні умови для занять спортом та фізичною культурою і для ді­тей, і для дорослих. На базі комплексу працюють відділення футболу, волейболу, важкої атлетики та плавання ДЮСШ Теофіпольської селищної ради.

Категорія: №28 від 13.07.2023 року

Хочу розказати про те, які добрі зміни відбулися в роботі нашого сільського будинку культури. Звісно, вже кілька десятиліть сільські заклади культури перебувають у складному становищі, бо через постійну нестачу бюджетних коштів фінансуються по залишковому принципу.

Тому практично всі не опалюються, не виділяються кошти на капітальний ремонт приміщень. Оскільки всі вони збудовані в 50-60 роках минулого століття, ясно, що їхній стан бажає кращого.

Але, переконана, багато залежить і від керівника закладу. З лютого цього року директором нашого Волиця-Полівського сільського будинку культури працює На­дія Дробик. Вона енергійна, наполеглива, має велике бажання працювати, дуже відповідальна. Під лежачий камінь вода не тече, само нічого не робиться. Вирішила Надія, що треба щось змінити, покращити, бо мав будинок вже досить непривабливий вигляд. За власні кошти вона зробила косметичний ремонт свого робочого кабінету та кімнати для проведення клубної роботи з дітьми. Відділ культури та туризму селищної ради надав сажу та фарбу, тож вона підвела приміщення, пофарбувала колони та панелі у фо­йє. ТОВ «Україна-2001» виділила 21 тисячу гривень на ремонт підлоги у фойє. За ці кошти закупили плити, їх мають покласти, буде краще.

Категорія: №28 від 13.07.2023 року

Анатолій Стучинський з дитинства у вирі життя. Кого з старожилів Кунчі чи Дмитрівки, та, врешті, Теофіполя, не запитати про родину Стучинських, то обов’язково схвально відгукнуться про Толю. Бо ще в шкільні роки виступав на сцені, брав участь в роботі різних гурт­ків. Особливо захоплювався історією рідного краю.

Покійний вчитель-історик Олексій Антонович Вісик Теофіпольської середньої школи № 1 завжди ставив у приклад іншим учням цього допитливого старшокласника. Анатолій жив краєзнавством, поринав у глибини української мови та літератури, її чистоту спілкування між ровесниками та старшими людьми. На льоту, як кажуть, схоплював розповіді про минуле і сучасне України, рідного По­діл­ля, аналізував епохи, розвиток української культурної спадщини. Тож згодом поглиблював свої знання на історичному факультеті Київського Державного університету імені Тараса Шевченка.

Шукав варіанти нових витоків життя і серед молодіжного середовища Теофіпольщини. Гуртував молодь, організовував трудове суперництво, спортивний рух, культурний відпочинок.

Запровадження паростків перебудови,її перші здобутки не обминули увагу тодішньої місцевої влади. Тож рекомендували Анатолія на службу до правохоронних органів – у рай­від­діл міліції. І тут не гасла іскорка в його ду­ші. Разом з своїми колегами-однодумцями у райвідділі створив своє­рідний музей, експозиції якого розповідали про будні стражів правопорядку. Для цього вивчав досвід музейників інших районів, збирав матеріали і в результаті написав тематично-експозиційний план – ілюстровану розповідь про працівників райвідділу. Здо­був другу освіту, заочно закінчив Національну Академію Внутрішніх Справ, отримав спеціальність правознавця.

Категорія: №28 від 13.07.2023 року

Робити добро легко й, до того ж – приємно. А ще приємніше робити його на благо собі і своїм рідним. Вирішили зробити хорошу справу жителі села Вовківці. Протягом місяця вони спільними зусиллями впорядковували місцевий цвинтар.

Активно доєднувались до прибирання як і старші, так і молодші. І ось нарешті – усю заплановану роботу зроблено!

Зазвичай перед святами люди прибирають тільки біля могил своїх рідних. Але є й багато могил, до яких уже й ніхто не приїжджає. Цього року люди зібрались з метою не обминути жодну зарослу місцину кладовища. Роботи було багато, тож довелось докласти немалих сил. Обрубували і розчищали хащі, чистили усі зарості, які вже багато років тільки й розросталися. Загрібали й виносили сміття, яке теж роками назбирувалось. Із занедбаного стану Вовковецький цвинтар перетворився в стан доглянутого.

Категорія: №27 від 6.07.2023 року

4 липня, у вівторок, працівники сектору поліцейської діяльності № 1 відділу № 2 Хмельницького районного управління Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області відзначили своє професійне свято – День Національної поліції України.

Про роботу підрозділу у другий рік повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію суверенної України розмовляємо з начальником сектору, підполковником поліції Олександром Паламарчуком.

– Отож, другий рік триває ця страшна війна проти України, на знищення українців та всього українського. Другий рік в країні діє воєнний стан, що передбачає певні зміни в роботі правоохоронних органів. Як працюється в таких умовах?

– Дійсно, триває війна, Україна відстоює свою незалежність, право на європейський вибір, європейський вектор розвитку. Відповідно до умов воєнного стану змінилися і умови роботи нашого підрозділу. Тож продовжуємо працювати шість днів на тиждень, немає святкових днів, не відпочиваємо і в неділю. Хоч внутрішньо переміщених осіб на території нашої громади стало менше, працюють посилені наряди поліцейських, а в селищі Теофіполь – велопатруль. Продовжуємо відслідковувати дотримання жителями громади та переселенцями комендантської години, відстежуємо ситуацію на предмет проросійських настроїв, діяльності ворожих диверсійно-розвідувальних груп. Але з цим додатковим навантаженням ми справляємося, бо інакше не може бути.

Категорія: №27 від 6.07.2023 року

Нещодавно у селі Рідка була встановлена зупинка. Щоб дошкільнята та школярі могли тут, у безпечному місці чекати шкільний автобус, щоб доїхати до Поляхової у дитячий садок та Поляхівський ліцей. Як це зробилося?

Весною люди з цього невеличкого села зустрічалися у Поляховій з головою Хмельницької обласної ради, депутатом обласної ради Віолетою Лабазюк. Просили про встановлення такої зупинки, бо ж буває негода, дощ, сніг.

Минуло небагато часу, і за кошти Благодійного фонду сім’ї Лабазюків «Ми поруч» зупинка була встановлена. А на часі – встановлення таких зупинок у селах Борщівка та Василівка. Тож всього на території Теофіпольської територіальної громади вже буде 14 зупинок, встановлених за кошти БФ сім’ї Лабазюків «Ми поруч».

Категорія: №27 від 6.07.2023 року

Як ми вже повідомляли, 7 травня у Шибені в сільському будинку культури за визначеною процедурою відбувся схід жителів села, де було прийняте рішення про перехід релігійної громади від Української Православної Церкви України Московського патріархату до Православної Церкви України.

Священник Микола Куницький на схід села не прийшов, перебував зі своїми нечисленними прихильниками та священниками зі Святця, Новоставець, селища цукрового заводу, Трояівки та Волиця-Польової у храмі. І там нібито теж відбулися збори і було прийняте рішення про те, що церкви Шибени та Гаївки залишаються діяти під омофором блаженійшого митрополита Онуфрія. Коли схід села у будинку культури завершився, сюди прибув отець Микола, надав списки людей, які нібито проголосували за вірність УПЦ МП. Виявилося, що у цьому списку були старенькі, хворі, неходячі, а також люди, які перебувають за кордоном, неповнолітні, які не мають права голосувати. А також у списках були записані люди, яких цього дня не було у церкві, деякі люди були записані двічі, а ще навіть було вказано двоє людей, які були у будинку культури і проголосували за перехід до ПЦУ. Чомусь у списках виявилися священники зі своїми дружинами з групи підтримки. Тож списки були суцільною брехнею.

Категорія: №27 від 6.07.2023 року

На одній печі, межа в межу, пліт у пліт, у якому перелаз з широкої доски, на якій ми любили сидіти, смакуючи цілушки хліба, натерті часником. У неї грубша, бо вона одна, а в нас – четверо. А ще у Нелі був дід Грицько. З розлогими, пишними чорними вусами. Через ті вуса люди трішки його побоювалися.

А я з братом щовечора (бо рано спимо) тілький пантрували, коли прийде череда і дід піде доїти корову (бо тітка Марта, Неліна мама, в полях на роботі). Ото ми з братом за алюмінієві кварти і до діда. Влаштовуємося на порозі і чекаємо. В кінці доїння вусань має надоїти нам по тій півлітровій кварті. Наша корівка чомусь серед зими віддала кінці. Тато ледь висунув з хліва, бо снігу по стріху. А на ранок – ні сліду. Собаки оприходували. Ми обережно, щоб не розхлюпати, несли додому. Мама з поля прийде, жменьку круп, третю кварту води – і вечеря готова.

До школи – разом. Тут уже виручали мої старші брати Коля і Ваня. Особливо зимою. Вони йшли попереду і пробивалиу глибокому снігу стежку. Ще й сумки наші несуть.

  • Ви тут: 
  • Головна