Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: Uncategorised

Повномасштабна агресія російської федерації, яка триває вже сьомий місяць, внесла свої корективи і в режим навчально-виховного процесу закладів середньої освіти України, які знаходяться поза межами зони бойових дій, в тому числі і в нашій громаді. Бо на перший план виходить безпека дітей.

Тому очна та змішана система навчання запроваджена лише в тих закладах, де є укриття, які відповідають певним вимогам. Заклади, де немає укриття, розпочали новий навчальний рік за дистанційною формою навчання.

Директором Базалійської ЗОШ І-ІІІ ступенів(тепер Базалійський ліцей) Ірина Герасімюк була призначена 1 липня 2021 року і треба визнати, що одразу з головою занурилася в роботу. Бо, як на її свіжий погляд, чітко побачила, що потрібно покращити, змінити в першу чергу.

– Для себе я одразу визначила, – розказує Ірина Василівна, – що треба зробити все можливе, аби нашим учням було зручно, тепло, комфортно, щоб вони почували себе в безпеці, тобто, створити умови для отримання якісних знань. І розпочала я це з шкільних туалетів. Бо коли побачила, які вони застарілі, незручні та просто жахливі, залишити все це в такому стані було просто неможливо. Про якийсь частковий ремонт мова не могла йти, внутрішні стіни тут ледве трималися. Треба було робити капітальний ремонт, міняти сантехніку та каналізацію. Я дуже дякую Теофіпольському селищному голові Михайлу Тененеву, його заступнику Юлії Карбовській, які з розумінням поставилися до нашої проблеми і нам з бюджету селищної ради були виділені відповідні кошти. Це був досить великий об’єм роботи, працювали дві бригади, це тривало до самого нового року. І тепер наші туалети – суцільна краса – все сучасне, привабливе, зручне, скрізь покладена нова симпатична плитка. Одночасно з цими роботами проходила заміна 91 вікон, це були кошти обласного бюджету, цьому посприяла голова Хмельницької обласної ради Віолета Лабазюк.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

"Лише той Учитель, хто живе так, як навчає" (Григорій Сковорода)

Щороку, коли осінь золотить світ, коли шелестить падолист і снує в полі мереживо бабиного літа, коли перед вікнами будинків пломеніють мальви, жоржини та айстри, а школа наповнюється гомоном і сміхом дітвори, наша держава вшановує Учителя. Щирі привітання, теплі усмішки, власноруч виготовлені листівки, букети осінніх квітів – так відзначають подію в Україні.

Офіційно свято називається День працівників освіти. Це віншування педагогів усіх рангів, що займаються навчанням і вихованням юнацтва, організацією дитячої діяльності, управлінням в системі освіти. День вчителя від­значається в першу неділю жовтня. Але неофіційно – в першу п’ятницю, щоб учні і студенти могли привітати своїх наставників. Учитель – це не просто джерело знань. Це людина, яка може надихнути та окрилити. Це наставник, друг та просвітник. Він поєднує в собі дослідника, ученого, письменника, психолога і стратега.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

Понад усе чекаю Перемоги і продовжуватиму розпочату справу

У 1979 році, після закінчення Він­ниць­кого педінституту, прийшла на роботу в Мануїльську середню школу. З висоти своїх років згадую, що студентські роки були найкращі. Вони дали початок великій дружбі, яка триває до цих пір. З моєї групи вийшло два поети та два письменники. Всі ми реалізували себе, проклали свої дороги в життя після інституту.

Звичайна вчительська біографія. У 1979 році, після закінчення Він­ницького педінституту, прийшла на роботу в Мануїльську середню школу. З висоти своїх років згадую, що студентські роки були найкращі. Вони дали початок великій дружбі, яка триває до цих пір. З моєї групи вийшло два поети та два письменники. Всі ми реалізували себе, проклали свої дороги в життя після інституту.

 На педагогічній ниві у Святецькій середній школі у мене були класи, які залишили слід у душі на все життя. За 30 років роботи з дітьми були класи, з якими я пережила уроки, які можна назвати подарунками долі. Завжди пам’ятатиму Світлану Павлюк, Катю Щирбу, Олену Мєлкозьорову, Олену Блюсюк. Це був урок, коли я лише маленькими фразами направляла дітей, а учні самі активно вели розповідь, діалог, дискутували. Мені, як вчительці, жаль, що на той час під руками сільського вчителя не завжди був магнітофон, щоб записати для історії все, що говорилось у класі.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

Продовження, початок у газетах №№ 33-38 від 18, 25 серпня, 1, 8, 15 та 22 вересня 2022

Турбувало мене з матір’ю ще одне питання: де брати гроші, щоб платити за школу? Мати, як тільки могла, вишукувала кожну копійку, аби заплатити податок, а ще тут моє навчання у школі. На базар несла все – масло, сметану, молоко. Я ж навчався добре. На роботу в колгосп ходив рідше, бо вже повернулась з армії більшість чоловіків Троянівки.

Нині багато людей займаються бізнесом, а я цей шлях пройшов ще в 1947 році. В той час деякі колгоспи сіяли соняшники, щоб виготовляти олію. Я зі своїми товаришами Крисаном Ринчуком і Федором Слідзюком ходили в колгоспи сіл Караїна та Авратин, які сіяли соняшники, і там купували по 16 кілограмів цього насіння. Мати піджарить насіння, і я несу його на базар для продажу. Два рази ми ходили з ношами на базар в Антоніни, а ще два рази – в Ізяслав. Ніч пересидимо на вокзалі, а вранці – знову на базар. Продавали по 1 карбованцеві за склянку (гроші були знецінені, бо тільки в 1961 році вони були реформовані). Отож, продамо соняшникове насіння, вторгуємо копійчину, але не тринькаємо грошей (за добу витрачали лишень на одного пиріжка з тушкованим буряком). Перекусивши, спродавшись, повертаємось пішки додому. Нагадаю, що з Ізяслава до Троянівки відстань складає 50 кілометрів, а з Антонін – 40.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

Сьогодні, коли сьомий місяць триває повномасштабна агресія російської федерації проти незалежної України, Збройні Сили України підтримує, хто, як може. Бо це святий обов’язок кожного свідомого українця, кожного патріота, хто хоче жити у вільній країні.

Ось як вирішив конкретно допомогти нашим бійцям, які на фронті, на передовій вже мерзнуть в бліндажах чи окопах, лікар– епізоотолог першої категорії Теофіпольської державної районної лікарні ветеринарної медицини Володимир Новідчук з Теофіполя. Коли навчався в школі, любив фізику, захоплювався електронікою, але вступив, куди було можна, до Золочівського технікуму Львів­ського Аграрного Університету. Далі екстерном здобув вищу освіту Львівському Університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.Гжицького. І вже 17 років працює за спеціальністю.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

25 вересня відсвяткував свій славний 70-річний ювілей голова первинного ветеранського осередку села Михнівка Павло Олександрович Трофімов. Цю добру мудру людину знають у селі як хорошого господаря, дбайливого і турботливого сім’янина. Цінують його тут за доброзичливе ставлення до односельців, готовність завжди радість та горе ділити навпіл.

Після закінчення Великозозулинецької середньої школи, що на Красилівщині, Павло поповнив ряди хліборобського роду. Влився в механізаторські лави місцевого агроформування. Відслуживши в армії встановлений для строковика термін, став студентом одного з Одеських профтехучилищ харчової промисловості. Освоював там фах електромеханіка контрольно-вимірювальних приладів. Завершивши навчання, з дипломом спеціаліста в кишені, був направлений на роботу на Теофіпольський сироробний завод. Трудився за спеціальністю.

Категорія: №38 від 22.09.2022 року

Триває кривава повномасштабна війна російської федерації проти нашої суверенної України. Героїчно протистоять навалі дикої московської орди доблесні Збройні Сили України. Утримують позиції, знищують ворога, його техніку, проводять успішні контрнаступальні дії. Але в цій нещадній боротьбі, в цьому смертельному двобої гинуть і українські військовослужбовці, патріоти, які захищають рідну землю.

Страшне горе прийшло в родину Тетяни та Сергія Розквасів з Базалії. В одну мить чорним крилом впало на цю гарну родину страшне горе. Прості, хороші люди, мама працює санітаркою Базалійської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, батько Сергій – електрик Теофіпольського РЕМ. Жили, давали собі раду, підтримували дітей Петра та Машу, вірили, сподівалися на краще.

Категорія: №38 від 22.09.2022 року

Сьомий місяць триває ця жахлива війна, яка немає аналогів у сучасному світі. Бо російська федерація всупереч принципам міжнародного права, всупереч міжнародному визнанню кордонів нашої суверенної країни, продовжує повномасштабну військову агресію на території України. Продовжує вбивати, калічити, катувати, руйнувати, знищувати українців, все українське.

Продовжує чинити воєнні злочини, завдає ракетні, артилерійські, авіаудари по мирним жителям міст, містечок та сіл, по цивільній інфраструктурі. І роблять це рашисти з особливою жорстокістю, з особливою ненавистю та люттю.

Сьомий місяць стримують підлого та підступного ворога, тримають оборону та крок за кроком визволяють окуповані території доблесні Збройні Сили України. І професійні військовослужбовці, і мобілізовані резервісти, і просто військовозобов’язані мужньо, героїчно борються за Незалежність нашої Батьківщини, за свободу, за волю, за право жити у демократичній країні. Сьогодні у підрозділах ЗСУ воюють, виконують бойові завдання сотні наших земляків, жителів нашої громади. Тож наша розповідь – про молодих офіцерів, братів Назарія та Максима Кравчуків зі Строків, про їх батьків Ніну Андріївну та Івана Васильовича, про віру в перемогу, про надії та тривоги.

  • Ви тут: 
  • Головна