Швидко летять роки і невпинна старість та невідворотна смерть забирає цілі покоління людей. Людей неординарних, патріотів Вітчизни, самовіддано закоханих у свою професію. Ось і в село Поляхову із Славути прийшла сумна звістка, померла вчителька-пенсіонерка Марія Михайлівна Десятнюк. Доля відвела їй 92 роки, це довголіття. В її житті було всього – радість і горе, успіхи і невдачі. Це була наша вчителька та наступних поколінь. Всі, хто знав Марію Михайлівну, згадують її із вдячністю, і вона завжди відповідала тим же. Серед її випускників були люди різних професій, від науковців до простих трудівників.
Її мала Батьківщина – це село Лисинці Старокостянтинівського району, де протікає річка Случ. Тут минуло її дитинство а молоді роки. Після середньої школи успішно закінчила Житомирський сільськогосподарський інститут, здобула професію вченого агронома. І по розподілу її направили на роботу в далекий Казахстан головним агрономом цілинного колгоспу. А все через те, що не було широкої спини та волохатої руки. Подіяв принцип: «якщо схід – то далекий, якщо північ, то крайня». А це тисячі кілометрів від дому. Але там, як молодий спеціаліст, вона зарекомендувала себе з хорошої сторони. Та туга за Україною, за родиною дала про себе знати.
В той період в Марії Михайлівни зародилась мрія круто змінити свою професію. Згодом вона переїздить додому та вступає на хіміко-біологічний факультет Тернопільського педінституту. Після його закінчення у 1965 році вона прийшла працювати вчителем хімії та біології в нашу Поляхівську середню школу. Ми тоді були в 9-ому класі і її першими випускниками. І зразу вона стала завойовувати авторитет серед вчительського колективу, учнів та батьків. Учні, які прийшли в Поляхову з восьмирічних сільських шкіл з Бережинець, Кузьминець та Волиці, між собою говорили: «оце вчителька, яка навчить нас хімії». Вона була вчителькою від Бога. На таких педагогах трималася школа.
47 років трудового стажу, з них 28 Марія Михайлівна віддала навчанню та вихованню дітей в Поляхівській середній школі. Згодом була призначена заступником директора школи з виробничого навчання.
Такою ж сумлінною та енергійною була і в сім’ї. Разом з чоловіком Павлом Дорофійовичем (на жаль, вже покійним)виростили доньок Олю та Ларису. Оля працювала в школі, Лариса і в даний в час працює в Славуті в Товаристві Червоного Хреста. В шлюбі з чоловіком Марія Михайлівна прожила 60 років. Але найбільшою радістю для неї було троє онуків, один з них боронить Україну.
За свою багаторічну працю мала численні нагороди, серед яких «Відмінник освіти». Звичайна сільська вчителька залишиться в пам’яті своїх учнів взірцем правди і непохитної віри в торжество справедливості. Згадаймо її добрим словом та пом’янімо великою вдячністю за старанну працю та відданість справі навчання та виховання дітей. Розділяємо гіркоту втрати всіх, хто знав, любив та поважав Марію Михайлівну. Нехай милосердий Господь упокоїть її світлу душу.
З великою пошаною та скорботою від усіх учнів і батьків, хто її знав, Надія Пилип’юк тв Володимир Лисюк, випускники 1967 року
