28 лютого додому у Борщівку на щиті повернувся воїн Сергій Анатолійович Зотов. Йому йшов тридцятий рік. Жорстока, несправедлива війна забирає кращих – відданих патріотів, молодих, у розквіті сил, сповнених мрій та надій.

Народився Сергій Зотов 8 червня 1996 року на Луганщині. У 2012 році, як закінчив 9 класів, батьки переїхали у Борщівку, купили тут хату. Колись бабуся по мамі з  Івано-Франківської області була тут на заробітках, на зернотоці, сподобалося їй це мальовниче село. Тож порадила доньці Тетяні, ще й з дідусем обоє також сюди переїхали.

У десятому та одинадцятому класах хлопець навчався у Базалійській середній школі. Був розумним, вихованим, комунікабельним, писав вірші. Всім запам’яталося, як на випускному вечорі читав власні поезії-присвяти вчителям. Після закінчення школи шукав себе на заробітках, зокрема, у Чехії.

Був мобілізований 8 липня 2022 року, служив у 102 окремій бригаді територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. Як приїздив у відпустку, спілкувався з односельцями, приходив у будинок культури на зустріч. Востаннє приїздив у відпустку наприкінці минулого року, був поранений в спину, в хребет. Та повернувся у свій підрозділ. І вже зовсім скоро, 17 січня 2026 року, в автомобіль, в якому їхав з побратимами, влучив снаряд з ворожого «Граду». Сергій був важко поранений, опіки складали 70% тіла. Сталося це поблизу населеного пункту Тернівка Запорізької області.

Знайшлися волонтери, які запропонували організувати лікування у Німеччині. З Сергієм поїхала менша сестричка Соня, лікування проходило у місті Любек. Та 31 січня сталося непоправне – боєць помер.

До чотирьох тижнів тривала процедура вирішення питання повернення тіла. І 28 лютого Сергій Зотов назавжди повернувся додому. Його зустрічали у Базалії та Борщівці «живими коридорами», навколішки, з квітами та щирими сльозами.

Багато людей прийшло, приїхало на похорон, аби гідно в останню земну дорогу провести воїна, який віддав своє життя за Україну, за кожного з нас, за нашу свободу та мирне майбутнє. Аби розділити безмірне горе батьків Тетяни та Анатолія, сестрички Соні, бабусі Ганни Миколаївни, всіх, хто знав цього хорошого хлопця.

Коротке прощання біля рідної домівки, панахида за загиблим у місцевому храмі Святого Луки Православної Церкви України. Поховали Сергія Анатолійовича Зотова, як Героя, з військовими почестями. І роздавали весільний коровай…Сльози, ридання, обурення, ненависть до ворогів…

Вічна слава та пам’ять загиблим Героям! 

А.Джус