Теофіпольщина – це не просто географічна точка на карті України. Це живий організм, що дихає історією, де кожен пагорб, кожна річка, кожен камінь зберігає відлуння минулих століть. І серед цих свідчень часу особливе місце посідають храми – не просто архітектурні споруди, а справжні скарбниці духу, німі свідки епох, що бачили радість і горе, розквіт і занепад. Але коли ж на цій благословенній землі почали з’являтися перші святині, які стали незламними духовними центрами громади?

Питання датування появи храмів на теренах Теофіпольщини – це захоплива подорож у минуле, сповнена несподіваних відкриттів та інтригуючих загадок. Це не просто сухі факти, а кропітка дослідницька робота, що вимагає ретельного аналізу історичних джерел, археологічних знахідок та, звісно, збережених архітектурних пам’яток. Адже історія будівництва церков тісно переплетена з історією заселення краю, його розвитком та бурхливим впливом доленосних історичних подій.

Перші згадки про церкви на території сучасної Теофіпольщини ведуть нас у глибоке XV-XVII століття. Уявіть собі: у церковному літописі кінця ХІХ ст. зафіксовано, що в 1468 році постав дерев’яний православний храм Святої Трійці в Колісці! Ця вражаюча дата руйнує стереотипи про «пізнє» будівництво. Хоча з плином часу цей храм перебудовувався, а наприкінці XVIII століття був розібраний, легенда про майстра з Семенова, який помер, знявши лише одну гонту, оповідає про його сакральну цінність та давність.

Не менш цікавою є історія дерев’яного костелу, збудованого князем В.-К. Острозьким у Базалії в 1586 році, який, на жаль, знищила пожежа у 1759 році. А інший давній храм, Спаса, також діяв у Базалії, про що свідчить згадка про нього в інвентарі 1615 року. Ці факти підтверджують, що вже у XV-XVII століттях Теофіпольщина була освоєною територією з активним церковним життям.

Після Берестейської унії 1596 року на теренах Теофіпольщини аж до кінця XVIII століття усі новозбудовані церкви були унійними. Цей період, на жаль, є доволі «туманним» у церковній історії краю. Чому? По-перше, через втрату значної кількості документів та, власне, самих храмів. По-друге, через цілеспрямовану імперську політику Російської імперії, яка після поділів Речі Посполитої активно викорінювала унійну церкву.

Довгий час наші уявлення про датування культових споруд базувалися на літописах кінця ХІХ століття. Проте, в ході останніх досліджень, вдалося віднайти візитаційні описи унійних церков 1756 року. Ці безцінні архівні справи донесли до нас неймовірну інформацію про храми та їхніх парохів (настоятелів). З них ми дізнаємось, що парафії Теофіпольщини належали до Луцької унійної єпархії та трьох її деканатів: Базилійського, Човганського та Ямпільського.

Саме ці візитаційні описи повністю руйнують наше попереднє уявлення про датування культових споруд! Виявляється, історія багатьох храмів є значно давнішою, ніж ми вважали. Наприклад, Свято-Михайлівська церква Шарлаївки: збудована за літописом кінця ХІХ ст. в 1757 р., в описі 1806 р. ‒ 1753, а візитація доводить, що церква існувала до 1744 року, Покровська церква Теофіполя: 1764 (існувала до 1744 р.), Свято-Дмитрівська церква Волиці-Польової ‒ 1769 (існувала до 1738 р.), Івано-Богословська церква Гаврилівки ‒ 1873 (існувала до 1755 р.), Михайлівська церква Медисівки ‒ 1745 (існувала до 1712 р.), Михайлівська церква Михиринець ‒ 1770 (існувала до 1752 р.), Троїцька церква Котюржинець ‒ 1782 (існувала до 1733 р.), Дмитріївська церква Кунчі ‒ 1753 (існувала до 1730 р.), Івано-Богословська церква Строк ‒ 1773 (існувала до 1752 р.), Михайлівська церква Новоставець ‒ 1774 (існувала до 1741 р.), Михайлівська церква Колок ‒ 1793 (існувала до 1744 р.), Покровська церква Лютарівки ‒ 1752 (існувала до 1748 р.), Михайлівська церква Бережинець ‒ 1773 (існувала до 1731 р.).

Ці відкриття показують, що історія культових споруд Теофіпольщини є значно давнішою, ніж ми могли уявити. Водночас ми розуміємо, що встановити точне датування появи найперших храмів, швидше за все, не вдасться. Проте кожна нова знахідка наближає нас до істини.

Візитаційні описи 1756 року дарують нам не лише нові дати, а й відкривають невідомі досі імена парохів, які служили у цих храмах. Це не просто імена, а свідчення про людей, що були духовними лідерами громади у складні часи. Наприклад, ми дізнаємось про Антонія Більського, який служив парохом у Преображенському храмі Базалії з 1730 року; Іллю Якобкевича з Борщівки (з 1750 року); Івана Радкевича (старшого) з Михайлівської церкви Шарлаївки у 1743-1780 роках; Стефана Куземовича, з Дмитрівської церкви у Волиці-Польовій з 1738 року та ін.

Особливе місце в історії Теофіполя посідає Теофілія Яблоновська з Синявських. Саме вона у 1744 році будує у Теофіполі каплицю Святого Роха, а вже у 1746 році завершує будівництво мурованого костелу Пресвятої Трійці та кляштору отців Тринітаріїв.

На превеликий жаль, сьогодні жодна зі згаданих давніх культових споруд не збереглася. Частина була розібрана через ветхість, а інша, більша частина, була зруйнована більшовиками у 1930-х роках під час шалених гонінь на церкву. Це непоправна втрата для культурної та історичної спадщини Теофіпольщини.

Проте, попри ці трагічні сторінки, на Теофіпольщині є й діючі культові споруди, що несуть у собі відлуння минулого: єдина мурована церква 1911 року у Кривовільці, збудована Н. М. Плачковською та дерев’яні храми у Святці (1912 р.), Новоставцях (1894 р.), Троянівці (1879 р.), Малих Жеребках (1895 р.), Михнівці (1899 р.).

Храми – це набагато більше, ніж просто культові споруди. Це були справжні центри громади, де зберігалися метричні книги, де навчалися діти, де вирішувалися важливі питання повсякденного життя. Вони були опорою для місцевого населення в періоди лихоліть, місцем розради та невичерпним джерелом надії. Кожен храм – це окрема, унікальна сторінка у великій і непересічній книзі історії Теофіпольщини. Наш обов’язок – не лише зберегти та вивчити ці сторінки, але й передати їх майбутнім поколінням, щоб вони знали і пам’ятали про глибоке коріння своєї землі.

Вадим Яблонський,

член Національної спілки краєзнавців України