13 червня на селищному кладовищі з’явилася ще одна могила з українським прапором. Вічний спочинок тут знайшов загиблий Герой Руслан Станіславович Снаксарьов.

Народився 29 жовтня 1981 року у Хмельницькому, закінчив середню школу № 18. Мав хлопець «золоті руки», працював на будівництві, робив дахи, клав плитку, займався євроремонтами. Коли родина переїхала у Вовківці, два роки проживав тут з матір’ю Любою Іванівною Федючик та меншим братом Григорієм. Близькі до цієї родини люди кажуть, що був дуже добрим, спокійним, був турботливим сином, дбав про матір.

Повернувся назад у Хмельницький, продовжував займатися будівельними роботами. Часто приїздив в село Олешківці Гвардійської ОТГ під Хмельницьким, мав багато замовлень. Дуже тут його люди поважали.

8 травня 2024 року був мобілізованим Хмельницьким РТЦК та СП. Після навчального центру потрапив на Донецький пекельний напрямок. Недовго довелося йому воювати. З 16 вересня 2024 року вважався безвісти зниклим.

Минуло майже дев’ять місяців, коли Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної  експертизи встановило, що Руслан Станіславович Снаксарьов загинув 16 вересня 2024 року біля населеного пункту Водяне Донецької області. Підірвався на невідомому предметі.

Мама Люба Іванівна, яка так і проживає у Вовківцях, вирішила поховати сина на Алеї Героїв у Теофіполі. Тож 13 червня траурний кортеж з тілом полеглого захисника прибув до храму Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України. Тут відбулося похоронне богослужіння.

Поховали загиблого воїна на Алеї Героїв з вйськовими почестями. Приїхала на похорон та виступила староста з села Олешківці Валентина Дуна, певне, вартував хлопець, щоб про нього згадали добрим словом. Йшов йому лише 44-ий рік.

Висловлюємо щирі співчуття, розділяємо незмірне горе з родиною загиблого. Слава Герою України! Вічна пам’ять!

А.Джус