Знову болюча втрата, знову Теофіпольщина у скорботі. Бо кривава війна забирає кращих – щирих, добрих, працелюбних, життєрадісних, небайдужих. Тих, хто став на захист Вітчизни, і молодших, і старших. Тих, хто пішов захищати рідний край, кожного з нас. І ось ще одна трагічна звістка - 24 травня 2025 року на Сумщині загинув Олександр Анатолійович Ващук з Лютарівки. Він навіки залишився 33-річним.
Не можна у це повірити, не можна змиритися. Бо обірвалося життя молодої людини, сповненої мрій та планів. Все у нього було ще попереду, мав наречену, у липні збирався одружуватися.
Народився Олександр 16 квітня 1992 року. Виріс у хорошій, порядній сім’ї, батько Анатолій Петрович все життя працював трактористом, мама Надія Станіславівна –
чудова майстриня, шиє, вишиває. Був Саша добрим сином, допомагав батькам, піклувався про меншу сестричку Інну.
Закінчив Ординецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Земляки згадують про нього як про дуже позитивного хлопця, був гарним, високим, розумним, спокійним, доброзичливим. Далі вступив до Хмельницького Національного Університету на гуманітарно-педагогічний факультет, отримав спеціальність «середня освіта та інформатика». Жив та працював у Хмельницькому, останнє місце, де працював, – ТОВ ВП «Агротехмаш».
Був мобілізований у лютому 2025 року Хмельницьким РТЦК та СП. Після навчального центру став солдатом, інспектором прикордонної служби 2 категорії – водієм відділення вогневої підтримки прикордонного загону Державної Прикордонної Служби України.
Разом з побратимами виїхав у відрядження в зону бойових дій. Їхній автомобіль потрапив під інтенсивний обстріл, ворожий шахед скинув вибухівку…
Загибель мужнього бійця, нашого славного земляка Олександра Ващука знову нагадала всім нам про справжнє пекло війни, в якому гине цвіт нації. 33 роки. Такий молодий, завзятий, працьовитий, з вірою у щасливе майбутнє. В розквіті сил він пішов з життя, його вбила жорстока війна.
Гірко й боляче усвідомлювати, що кращі сини України йдуть у Небесне військо. Такою високою та страшною є ціна нашої свободи. Немає слів розради та співчуття, які б полегшили біль та страждання батьків, родини. Не вистачає слів ненависті до лютого ворога, який приніс в Україну таку чорну біду.
Поховають загиблого Героя у рідній Лютарівці, як будуть відомі результати експертизи ДНК.
Вічна слава полеглим Героям!
А.Джус
