Минали дні за днями, збігали місяці та роки. Усі зміни відбувалися по-різному. Доля стелила і рівні лінії життя, а то й звивисті стежки, вибоїни, круті повороти. Траплялося всяке. Як мовиться, життя прожити, не поле перейти. Усе змінюється, порівнюється, запам’ятовується.

Так і в пам’яті ювілярки Антоніни Гаєвської з Теофіполя, яка 21 травня відзначатиме свою поважу дату – 70-річчя від дня народження. Тож напередодні, в ці весняні, яскраві, барвисті дні поринула іменинниця у спогади, постали перед очима події, які найбільше закарбувалися. Це шкільний випускний вечір у Теофіпольській середній школі, навчання в інституті. А далі, після отримання диплома, робота за фахом у бухгалтерії в Теофіпольській селищній раді, заміжжя, народження дітей, їх перші кроки та слова, дитячий садочок та перший клас. І безкінечно турбота про чоловіка, дітей, про затишок та достаток у домі.
Ще в юності зароджувалися у неї думки про тихе та спокійне життя, коли можна буде насолоджуватися прожитими днями. А ще про час, проведений серед друзів та наодинці. Та це були лише тихі та несміливі мрії, оповиті турботою батьків, особливо сильнолюблячої бабусі Фрузини.
Теплими літніми вечорами Тоня під лагідним світлом місяця вдихала пахощі квітів, заслуховувалася співом соловейка. Тут, у тихому куточку саду давала волю своїм мріям, потаємним бажанням.
А згодом її молоде життя осяяло зустріччю з гарним хлопцем з Ленінки. Теплі, ніжні вечори, зародження ще незвіданого почуття. Це знайомство стрімко переросло у щось значно більше та глибше – кохання. Хотілося більше побачень, більше палких слів, хотілося не розставатися з коханим ні на мить. Світ кохання непереможний. Перемогти серце не в силах. Вона посміхалася долі. З блиском в очах відчувала себе щасливою, закоханою та коханою. Полонила Антоніна серце Павла, Павлика. Невдовзі він попросив її руки. Заміжжя, створення молодої сім’ї додало нових барв. Понад усе хотілося, щоб цей стан ніколи не закінчувався, тривав довго-довго, був, як медовий місяць…
До останку віддавала тепло своєї душі, всю свою любов синочку Віктору та донечці Олені. Сповивала, колихала, співала, їх долю благословляла.

В клопотах та турботах промайнули роки. Повернулися діти до батьківського гніздечка дипломованими спеціалістами. Віктор став інженером-технологом, трудиться у місцевому РЕМ. Донька Олена стала економістом, працює за кордоном.
Своє друге покликання Антоніна Олександрівна віднайшла у пісні. Знають її у громаді як активну учасницю народного аматорського хору ветеранів «Відлуння» Теофіпольського центру культури та дозвілля. Уже минає 15 літ, як вона вплітає у співочу палітру колективу свій сильний, чарівний голос. Любов до пісні передалася і від бабусі Фрузини, яка довго співала в церковному хорі, і від батька Олександра Павловича.
А ще іменинниця – гарна та привітна господиня. У хаті затишок, наварено-напечено. На подвір’ї порядок, і скрізь –квіти, квіти… Це ще одне її захоплення, насолода для душі.
У щоденному ритмі буденних справ знаходить час для громадської роботи. Згуртувала невеличкий колектив з мешканців вулиці Берегової, що став одним з перших волонтерських осередків у нашій громаді. Першим у Теофіполі розпочав свою діяльність зі збору овочів та фруктів, теплого одягу, предметів гігієни, тощо. Так відгукнулися на заклик активістів революції Гідності у Києві, почали допомагати бійцям АТО, збирали овочі для Теофіпольської лікарні. Продовжують підтримувати Збройні Сили України з початку повномасштабного вторгнення російської федерації. Не раз про їх добрі, безкорисливі справи писалося в «Житті Теофіпольщини». Ще ж з її ініціативи жителі вулиці беруть активну участь у благоустрої, озелененні, залісненні крутосхилів.
У листопаді 2019 року Антоніну Гаєвську обрали головою ревізійної комісії ради відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади. Тож громадської роботи додалося. А ще вона входить до ради клубу за інтересами «Скарбниця». До всього має вона натхнення та любов.
Доброго їй здоров’я, великого родинного щастя, радості від дітей та онучки, миру та спокою на душі. На кожному кроці – нових починань, творчих удач. Усього цього їй бажають друзі, колеги по колишній роботі, сусіди з вулиці Берегової. І, головне з цих побажань, - далі наближати Перемогу, по краплинці вкладати в неї і свою частку.
Андрій Рудюк