Ця розповідь про єдність та згуртованість. Про тих, кого болить війна. Про перемогу. Про підтримку бійців-земляків. Про те, що треба просто бути людьми, вболівати не лише про себе, а й про інших. Про тих, кому в тисячу разів важче, бо щомиті вони дивляться в очі смерті. А треба вижити і лютого ворога розбити.
Отож, є в Червоній Дубині гарна родина Людмили Вікторівни та Андрія Миколайовича Левчуків. І виростили ці хороші люди двох дітей, доньку Віту та сина Сашу. Мав хлопець здібності до музики, тож, звісно, навчався в дитячій музичний школі у відділенні «духові інструменти» у чудового викладача Володимира Івановича Гуменюка. На цьому його захоплення духовою музикою не закінчилося. Вступив Саша до Хмельницького музичного училища, успішно його закінчив. Далі вступив до Рівненського Державного Гуманітарного Університету, з-задоволенням навчався, здобув вищу музичну освіту.
Став працювати викладачем у дитячій музичній школі у містечку Клевень на Рівненщині. Одружився, росте донечка. А тут - війна. І хоч вчителі та викладачі не підлягають мобілізації, 15 червня 2024 року добровольцем вступив в ряди Збройних Сил України. Вже під час вишколу в навчальному центрі йому присвоїли звання молодшого лейтенанта. Тож тепер 28-річнй офіцер Олександр Левчук – командир підрозділу Збройних Сил України на одному з гарячих напрямків.
Як було далі, і при чому тут єдність та згуртованість, розказує мама Людмила Вікторівна:
І от днів десять тому Саша подзвонив і каже: нам треба 27 маскувальних сіток розміром 6 на 9. Боже, що робити? Зателефонувала я своїй старшій сестрі Ользі Вікторівні Самчук, вона в Бережиинцях працює директором сільського будинку культури. І вона мені каже – треба організуватися і плести. Передзвонила вона до своїх колег в Поляхову, Волицю, і до нашої Зої Віталіївни Ільчук, директора Турівського будинку культури. От саме вона взяла на себе роль організатора. Розмістила в інтернеті оголошення про збір коштів на закупівлю основи для сітки та спанбонд, це рулони спеціальної тканини для плетіння, яка практично не запалюється. І люди відгукнулися, і в нашій Червоній Дубині, в Турівці, в Бережинцях, Рідці, і не тільки. Уявіть собі, що значну суму коштів переказала українка з Австралії, корені якої з нашого села. Я не можу переказати словами, яка я всім вдячна! Бо ж треба купу грошей, щоб все купити і сплести 27 сіток такого великого розміру. Щось таке величезне їм треба накривати, щоб дрони не побачили. Ми виписали через інтернет необхідну кількість сітки та рулонів спанбонду. Що далі: ми завезли ці рулони до Святця, до сільського будинку культури. Адже там вже давно жіночки-волонтери плетуть сітки і в них є така машина, що ріже рулони на смужечки. Ми дуже вдячні директору будинку культури Іраїді Титівні Троян, яка відгукнулася на наше прохання, і ми все порізали. Бо якби ми різали ножицями, то це була б довга пісня. Ми вдячні всі людям, які прийшли плести сітки в будинках культури і в нас в Турівці, і в Бережинцях, Поляховій та Волицькій гімназії. В Турівці ми вже сплели чотири сітки, у вівторок, 13 травня, вже їх відправили. У Волиці також доплітають, тож у четвер, 15 травня, відправимо ще 5. Ще раз дякую всім добрим, небайдужим людям, які так згуртувалися, що допомогли нашому сину, там ще ж чиїсь діти. Хай ті сітки допоможуть їм вберегти техніку і розбити загарбників.
Отож, за перемогу треба боротися, хто як може. Бо вона залежить від кожного з нас. Хто плете сітки, хто відправляє посилки, хто донатить, хто надає овочі, інші продукти. Всіх, кого болить війна. Коли ми всі разом, то перемога неодмінно буде.
Галина Тебенько