У вівторок, 10 грудня, на Алеї Слави в Теофіполі поховали захисника Вітчизни Миколу Анатолійовича Крупку. Назавжди він залишився 32-річним.
У кожного загиблого воїна своя історія життя. Народився Микола 27 жовтня 1992 року в Маріуполі. Рано осиротів, без батьківської підтримки мусив боротися за життя. Як настало повномасштабне вторгнення, пішов добровольцем на службу в Збройні Сили України. Служив у батальйоні «Шквал»  5-ої Окремої Штурмової бригади, був стрільцем. Його молоде життя обірвалося 28 листопада.

На війні зустрів військовослужбовицю Юлію Канчалабу зі Святця, розлучену матір трьох неповнолітніх дітей. Їх зранені серця відкрилися назустріч одне одному, стали цивільним подружжям. На війні, кожна мить, як остання…Наближали, мріяли про перемогу, про щасливе, спільне мирне життя. Не судилося.
Прийняла Юлія рішення поховати Миколу в Теофіполі, на Алеї Слави. По-людському, щоб було кому прийти до його могили, пом’янути. Так і сталося. Траурний кортеж з тілом загиблого прибув у Теофіполь до храму Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України, де священники відслужили чин похорону. Поховали Миколу Крупку, як Героя, з усіма військовими почестями на селищному кладовищі, на Алеї Слави. Вічна йому пам’ять!
Пам’ятаймо, молімося за кожного загиблого бійця у цій страхітливій війні. Бо поклали вони свої голови за нас, за кожного з нас. І вони також хотіли жити – в мирі, в спокої, в щасті.
Вічна Слава полеглим Героям!
А.Джус