Давно, більше 10 років тому, ще працюючи у Новоставецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів, побувала я разом з екскурсійною поїздкою колективу у Зарваниці. Це місце мене вразило до глибини душі. Гарна долина серед лісу, оточена пагорбами, з чудовими краєвидами. Тут дуже легко і добре дихалося. Вразив величний храм. У верхній церкві оздоблення уже було виконане, а у нижній – ще проводилися роботи. Цікаво, що, за словами екскурсовода, тут служилися служби для греко-католиків і православних почергово. Наприклад, для православних – у нижній церкві, а для греко-католиків – у верхній, а наступного тижня – навпаки.
Я до цього не чула молитв у церкві українською мовою. А тут правилося зрозумілою, українською мовою. Все було велично і святково, а навкруги – повно людей.
Перед храмом велика місцина, де могли б розміститися тисячі людей і навколо чудові квітники. Неподалік церкви будувалася дзвіниця.
Ми пройшлися по території, побачили печеру з фігурою Матері Божої Зарваницької і до неї вгору по доріжці на колінах піднімалася якась жінка. За розповідями, так приходили просити у Матері Божої милості ті, хто довго не міг дочекатися діток. Далі – звивиста стежка, вздовж якої гранітні камені – стації Хрестової дороги на Голгофу. Неподалік відбудовували дерев’яну церкву. Викупалися в купальні святої Анни, відвідали сільську церкву, де зберігалася старовинна ікона Матері Божої Зарваницької.
Поїздка була дуже цікавою. Я люблю подорожувати і завжди купую книжки про відвідані місця. Мені дуже хотілося більше дізнатися про це місце, адже розповідь екскурсовода-ченця забудеться.
За давніми переказами, Зарваницька святиня бере свій початок із чуда явлення Пресвятої Богородиці та її ікони монаху Києво-Печерської Лаври. Сталося це в 1240 році, коли, рятуючись від навали орди хана Батия, який спопелив Київ, інок-християних втік на галицько-подільські землі, звідки був родом. Зморений багатомісячними скитаннями, вкритий кривавими ранами, ледве живий, чернець заснув, зморений сном, у якому раптом йому з’явилася Пречиста Діва Марія, яка простягла нещасному свій рятівний омофор. Прокинувшись, чернець побачив перед собою чудотворний образ Божої Матері з Дитятком Ісусом на руках, що височів над джерелом. Обмивши рани водою з джерела, він із подивом зауважив, що вони загоїлись. Вдячно поклонившись Богові за чудесний порятунок, чернець збудував каплицю, в якій молився перед явленою іконою, та невеличку печеру для себе. З того часу Зарваниця стала місцем паломництва й чернечого подвигу. Із давніх-давен молитва перед чудотворним образом у Зарваниці та споживання води з чудотворного зарваницького джерела приносила зцілення від багатьох недугів.
З різних джерел можна дізнатися, що Чудотворна ікона Зарваницької Божої Матері є однією з найвідоміших і найулюбленіших ікон для греко-католицького світу. У численних копіях вона розійшлася по багатьох парафіях і домівках. Мозаїка з зображенням Матері Божої Зарваницької прикрашає стіни базиліки Благовіщення Пресвятої Богородиці в місті Назарет, спорудженої на тому місці, де архангел Гавриїл благовістив Пресвятій Діві Марії про народження Нею Божого Сина.
Саме перед Зарваницькою іконою молився під час свого історичного візиту в Україну Святіший Отець Іван Павло ІІ: образ височів за престолом під час Літургій в Києві та Львові.
Образ Зарваницької Божої Матері прославив себе і в столиці нашої держави, Києві, в церкві св. Миколая на Аскольдовій могилі. В ніч на 13 листопада 1998 року запрестольна ікона-копія загасила пожежу в храмі, коли зловмисники вкинули у святилище пляшку з запальною сумішшю. Образ зірвався зі стіни і накрив собою джерело вогню, врятувавши церкву від цілковитого знищення. З тих пір обгорілу, але дорогу серцю парафіян ікону шанують тут як нову святиню – Київсько-Зарваницьку Богородицю. І таких історій є ще дуже багато...
Це мала частинка того, що можна розповісти про Марійський (присвячений Пресвятій Богородиці) духовний центр у Зарваниці, який є однією з найвизначніших католицьких святинь світу і найбільшою святинею Української Греко-Католицької Церкви. Адже з усіх святих куточків України Зарваниця збирає щороку найбільше прочан, кількість яких іноді сягала й двох мільйонів паломників.
Напередодні поїздки я занедужала. Не хотіла заразити інших, тому залишилася вдома. Але хвилювалася, чи сподобається поїздка членам Теофіпольської спілки Всеукраїнської громадської організації (ВГО) «Матерів і дружин Захисників України», задля яких вона організовувалась. Тому поцікавилася у кількох жінок, які враження у них залишилися від побаченого. Хоч погода виявилася не зовсім сприятливою для прогулянок, але все сподобалося. Так, як і колись, у соборі проходять служби для православних і греко-католиків почергово, адже «храм – Дім Бога, незалежно від конфесій», так сказав жінкам священник у Зарваниці. Не знаю, де ще є така церква, але це дійсно вражає. Не залишили байдужими хресна дорога, Український Єрусалим, стела з іконою Зарваницької Богородиці, виготовлена з білого італійського мармуру, виставлена у відкритій каплиці, увінчаній короною. Сподобалася сама енергетика місця. Молилися про Перемогу, мир та повернення живими наших воїнів – захисників до рідних домівок. Набрали води з чудотворного зарваницького джерела, яка лікує тіло і душу. Вірмо, бо по вірі нашій і дається нам.
Просили жінки щиро подякувати усім, хто організував поїздку.
Щиро дякуємо Олегу Щирбі за наданий безкоштовний транспорт. Дякуємо водієві Віталію Висоцькому за теплу атмосферу та безпечну подорож. Ваша небайдужість, розуміння – надзвичайно важлива підтримка в цей нелегкий час.
Дякуємо Агенції місцевого розвитку в партнерстві з Гончаренко центром за організацію поїздки.
Світлана Кислюк, голова Теофіпольської спілки Всеукраїнської громадської організації «Матері та дружини захисників України»
