Кривава війна щодня забирає життя вірних синів та доньок українського народу. Захищаючи волю та незалежність України, обірвалося життя 24-річного бійця з Гаврилівки Дмитра Симбатовича Муріна. Він тільки починав жити. Ще б йому жити і жити, народжувати та виховувати дітей, радіти життю, розбудовувати вільну, квітучу Україну.

Та страшний ворог позбавив його майбутнього, підло забрав у нього молоде життя. Став Дмитро двадцять п’ятим загиблим Героїм з Теофіпольської громади.

Чи є слова, щоб втішити батька Симбата, старшого брата Артура, який з 2016 року захищає територіальну цілісність нашої держави? Не дожила до цього чорного, страшного дня мама Ніна Михайлівна, покинула білий світ через важку хворобу чотири роки тому. А чи ж не просила в бога доброї долі для своїх синів, особливо для меншенького, спокійного, доброзичливого Діми?

Народився Дмитро Мурін 14 липня 1999 року в Гаврилівці. Поєднали свої життя сільська дівчина Ніна та Симбат Мурін, вірменин за національністю. Приїхав з Нагірного Карабаху сюди, тут було тихо та спокійно, а там йшла війна. Як ще були колгоспи, стелив асфальт, згодом став працювати різноробочим у місцевому відділку ТОВ «Україна-2001». Помаленьку можна було жити.

Ріс Дмитро хорошою, доброю дитиною, був врівноваженим, не пустував, ніколи у школі не було з ним ніяких проблем. Так про нього відгукуються вчителі колишньої Гаврилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, односельці. Після дев’яти класів пішов вчитися у Хмельницький, здобував робітничу професію. А як прийшла пора, пішов служити в армію.

Як почалася повномасштабна війна, переживали з батьком за старшого, за Артура, бо ж вже мав бойовий досвід, був у гарячих точках. Мобілізували Дмитра 2 грудня 2022 року. Служив у десантно-штурмовій бригаді на запорізькому напрямку, було тут дуже гаряче.

Загинув 3 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області. Хоронили бійця у понеділок, 14 серпня, на  Маковея. В останню путь його проводжали жителі  рідного села, навколишніх сіл, громади.

Шлях, всипаний квітами, живий коридор пошани, сльози, відчай… Від рідної домівки домовину з тілом Героя, встелену державним прапором України, понесли до храму Івана Богослова, де чин похорону відслужили священники Православної Церкви України отець  В’ячеслав Андрощук зі Святця, отець Василь Келеман з Воронівець, отець Степан Коліщак з Лютарівки, отець Зіновій Пилат з Бережинець, очолив службу благочинний Теофіпольського округу ПЦУ митрофорний протоієрей отець Василь Крисак.

Поховали Дмитра Муріна на сільському цвинтарі, як Героя, з військовими почестями.

Ми у вічному боргу перед тобою, Дмитре! Вічна тобі слава, вічна тобі пам’ять!

А. Джус