Надрукувати
Категорія: №39 від 29.09.2022 року
Перегляди: 375

Понад усе чекаю Перемоги і продовжуватиму розпочату справу

У 1979 році, після закінчення Він­ниць­кого педінституту, прийшла на роботу в Мануїльську середню школу. З висоти своїх років згадую, що студентські роки були найкращі. Вони дали початок великій дружбі, яка триває до цих пір. З моєї групи вийшло два поети та два письменники. Всі ми реалізували себе, проклали свої дороги в життя після інституту.

Звичайна вчительська біографія. У 1979 році, після закінчення Він­ницького педінституту, прийшла на роботу в Мануїльську середню школу. З висоти своїх років згадую, що студентські роки були найкращі. Вони дали початок великій дружбі, яка триває до цих пір. З моєї групи вийшло два поети та два письменники. Всі ми реалізували себе, проклали свої дороги в життя після інституту.

 На педагогічній ниві у Святецькій середній школі у мене були класи, які залишили слід у душі на все життя. За 30 років роботи з дітьми були класи, з якими я пережила уроки, які можна назвати подарунками долі. Завжди пам’ятатиму Світлану Павлюк, Катю Щирбу, Олену Мєлкозьорову, Олену Блюсюк. Це був урок, коли я лише маленькими фразами направляла дітей, а учні самі активно вели розповідь, діалог, дискутували. Мені, як вчительці, жаль, що на той час під руками сільського вчителя не завжди був магнітофон, щоб записати для історії все, що говорилось у класі.

Хочеться згадати і інших дітей, які залюбки читали і навіть із задоволенням писали твори з літератури. Довгі роки у кабінеті світової літератури зберігались творчі роботи Людмили Грицаюк, Валентини Кедрун, Марії Беган. Їхні твори –це було явище у шкільному житті. Ці учениці із захопленням, щиро, від повноти своєї душі писали про прочитане.

Дуже багато цікавих моментів було у класі, де навчались Тетяна Яцух, Наталія Мусат, Валентин Гвоздій. Яку б форму проведення уроку я не вибрала, вони завжди включалися в діалог з учителем і були рушійною силою на уроці.

 Майже всі роки моєї педагогічної діяльності доводилось бути класним керівником. Щоб бути на рівні з дітьми, завжди передплачувала дитячі газети та журнали, адже на перервах ми обговорювали цікаві статті, грали гру «Що? Де? Коли?», особливо з класом де навчались Інна Яцух, Оля Пічкун, Юлія Брана.

 Доброю традицією для мене було проводити Андріївські вечорниці з усіма класами. Діти самостійно готувались, пекли калиту, знали сценарій самого свята. І найголовніше, щоб це було природньо за народними звичаями. Вперше за історію школи на сцені нашого сільського будинку культури ми провели Анд­ріївські вечорниці за розширеним сценарієм. Найкращими учасниками на сцені були Наталія Подчинюк, Валентина Романовська, Оксана Білич, Наташа Щербакова, Ігор Беган, Василь Триндюк та інші учні. Підтримав нас фольклорно-етнографічний ансамбль «Трудівниця», який чудово виконав давні українські колядки.

 Так промайнуло тридцять років роботи у школі. Після невеликої травми я ніяк не могла виходитись. Здоров’я було вкрай незадовільне. Життя могло в будь-який момент обірватись, але, певне, судилось інше. Після ампутації ноги мала досить часу подумати над своїми життєвими дорогами. І визначила для себе, що мені дано ще один шанс. Чогось, можливо, у цьому житті я ще не доробила. А ключовий момент, який стався на протезному заводі у Вінниці, де я зустрілася із своїм першим коханням, дав новий поштовх у житті. Я стала писати. Темою для перших робіт слугували легенди та народні перекази рід­но­го краю – Теофіпольщини і частково Біло­гірщини, яких нараховується 33. У людей старшого покоління брала інтерв’ю про історичні події, пов’язані з нашим краєм. Зокрема, про Святець у Другій Світовій війні. Все те, що колись залишилось поза увагою людей, вдалося винести на шпальти газет району та області. Писала до останнього часу, поки не розпочалася велика і жорстока війна з росією. Ця тема всеохоплююча і продовжуватись пізніше буде.

У грудні 2021 зовсім малим тиражем, за влас­ний кошт вийшла моя перша збірка «Жит­тя одне». Псевдонімом обрала давньоруське ведичне ім’я Доброслава, а Ярова від назви слов’ян­ського бога Ярила.

Живу далі – понад усе чекаю Перемоги і продовжуватиму розпочату справу.

Ганна Овчарук, вчителька
пенсіонерка,
село Святець