Його величності Слову
він присвятив більш як піввіку свого творчого життя
Це ми про колегу газетярського цеху Володимира Рубашевського, знаного журналіста на теренах Поділля і нашого краю. А ще він відомий і як майстер прозових творів, що закарбували його добре ім’я не лише на Хмельниччині. Бо уміє Володимир Вікторович глибоко проникнути в душу читача своїми роздумами про життя та буття трудового люду, родинну династію, піднести до нових висот здобутки славних першопрохідців у царині поезії та прози, мистецького творіння людей, якими багаті Надгориння і Теофіпольщина, зокрема. А ще він розширив тематику ратних справ мужніх бійців, які пройшли сувору школу випробування в афганській війні. Не полишає він і теми захисників, що боронять нині священні рубежі рідної неньки України на її Східних кордонах.
Так, це справа усього його життя. І даючи таку характеристику праці людини, з якою добре знаний по колишній роботі у редакції газети «Червона зірка» (нині «Життя Теофіпольщини») , а згодом у телерадіокомпанії «Теофіполь», розумієш, що мова йде не просто про стаж професійної діяльності, а глибше. Бо постає особистість, яка ще у молоді роки вже зуміла чітко визначитися зі своїми життєвими пріоритетами, знайшла свою точку прикладання власних сил.
Насамперед, розкрила перед масами свій талант і дальше удосконалює й поглиблює бистрину життя в інноваційному просторі могутньої літературної індустрії, ім’я якій – Творчість.
Володимира Вікторовича запам’ятав, як він опинився у теофіпольській редакції газети на посаді старшого літературного працівника відділу сільського господарства. Журналістські щаблі в колективі долав поступово, але впевнено. В усьому поєднував новизну, в тому числі і в поліграфічній галузі. Цьому йому сприяло навчання на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка та робота у столичному видавництві «Радянська Україна». То вже згодом очолив колектив друкарні, а ще пізніше, ставши директором телерадіокомпанії «Теофіполь», згуртував навколо себе творчий потенціал однодумців та протягом багатьох років розвивав і зміцнював матеріально-технічну базу місцевого телеканалу.
Основна його риса, як керівника – уміння працювати з людьми. Та і сам він не стояв осторонь творчого інтересу. Постійно перебував у виробничих колективах, робітничих цехах та майстернях. Особливо вабив Володимира Вікторовича аграрний сектор економіки, будівництво доріг, спорудження житлового фонду. Не обминав увагою освіту і культуру, медицину і транспорт, інші галузі народного господарства. І ці теми постійно знаходили відображення у телепередачах.
І як не був зайнятий на роботі, знаходив годину-другу для віддушини, спокою. Бо у добрій дружбі з маститими митцями слова області, ставав їх правою руко: і редактором, і упорядником, і літературним критиком… Це маю на увазі про твори Миколи Федунця, Івана Рибицького, Миколи Мачківського, інших авторів книг. Тож вділяв від них і для них часточку вільного часу для озброєння власної вольової якості, наполегливості і цілеспрямованості. Усі ці критерії згодом стали надійним інструментом у виході власної повісті - есе «Золоті Гони, або Лідихівка хліборобська». Тепер,спільно з Тадеушом Островським, як і сам членом Національної Спілки журналістів України, чекає свого живильного джерельця багатоілюстрованого художньо-публіцистичного видання – книги про участь вихідців із Теофіпольщини у неоголошеній війні гірського Афганістану.
Отож, у переддень ювілейної дати, 75-ліття від дня народження, усі члени первинного осередку Національної Спілки журналістів України, творчий колектив інформаційного тижневика «Життя Теофіпольщини» щиро вітають Володимира Вікторовича із знаменною датою у його житті. Бажаємо вам, шановний ветеране журналістики, міцного здоров’я на довгі роки, енергії, завзяття. Сподіваємось, що з-під вашого пера вийде ще багато сторінок із історії краю. Хай ще довго б’є потужне джерело у вашій творчій криниці!
Андрій Рудюк, голова первинного осередку НСЖУ
