Пам’ятник Олексі Довбушу

Далекий 1971 рік. На державному рівні готується відзначення Опришківського руху в Карпатах на Гуцульщині - батьківщині його ватажка, Олекси Добуша, легенди Карпат, народного Героя, народного Месника, вірного сина його рідних Карпат.
Розробити йому пам’ятник було доручено відомому в Україні львівському скульптору-монументалісту Валентину Назаровичу Борисенку. Він завжди працював, як кожний скульптор, з своїм архітектором, а то, раптом, кличе мене до себе в майстерню. В нас були дуже теплі приятельські стосунки – він добре знав мене, як по роботах з іншими скульпторами, хвалив мою графіку, мої проекти, малюнки олівцем, акварелі, знав, як я люблю природу, Карпати…
Прийшов я до Валентина вчасно, не запізнився. Якраз в бритвані спеклась картопля в мундирах. Ставить господар на стіл миску з нею, сіль, нарізане сало, часник, хліб, ну і … підливку до того з чарками, пляшку мінеральної води…
Почалась розмова. І несподівано для мене мій добрий, старший колега, друг, який ще раніше приказав звертатись до нього на ти, запрошує мене разом з ним попрацювати над дуже відповідальною роботою - пам’ятником легендарному Олесі Довбушу (?!).

- А чому не з Анатолієм Дмитровичем ( то його постійний архітектор), - питаю.
- Володимире, він - добрий технар, а ти маєш душу, ти – романтик.
Звісно, я подякував йому за довіру, за такий комплімент. Виїхали на місце. Приглядаємося до центра села, його архітектурного середовища. Тут Довбуш мусить стояти на якомусь постаменті. Радимось, що вибирати: фігура Олекси, пів фігура чи погруддя? Бюст відпадає – негоже народному легендарному меснику бути маленьким, стояти на стовпчику. А тут і не розженешся – середовище диктує.
Нас виручає відкритий природний пагорб. Піднялись на його вершину: яка навкруги краса, який простір! І автори майбутнього пам’ятника Герою обнялись : тут йому стояти!
Я попросив Валентина Назаровича бути якраз тут, а сам спустився до підніжжя пагорба, сфотографував його, взяв на олівець мірку з росту свого друга, відклав її по висоті дерева, що справа на світлині, - вийшло два рази з доброю половиною. Є масштаб!
Спустився Валентин, вислухав мене, подивився на те дерево і обняв свого другого архітектора…
Ми обидва вчили студентів: він вів скульптуру у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, а я працював на рідній кафедрі «Архітектурне планування» Львівського політехнічного інституту. А у вільний час виношували ідею пам’ятника.
Суботи і неділі були вже наші і ми не виходили з майстерні. Пошуки ідеї : фігура в повний ріст Олекси Довбуша відпала – виходить велетень на моєму малюнку; відпала і пів фігура - залишилось погруддя. Проліпили, промалювали – є ідея(!) Вимальовується образ ватажка опришків, є те, що ми шукали!
І мій детально пророблений, промальований, досить об’ємний проект з фотофіксацією природного середовища, а Валентинина об’ємна скульптурна модель, відлита в гіпсі, ґрунтовна вичерпна пояснювальна записка, - все разом було дуже схвально прийняте архітектурно - художньою радою при Львівській скульптурній фабриці. Успішно погодили проект і в Коломиї, і в Івано-Франківську.
А далі – робота на скульптурній фабриці в натуральну величину ( висота 4.80 м). Що вийшло – ви бачите ось на моїй світлині.
На відкриття пам’ятника зійшлися і з’їхалися чисельні гості із навколишніх сіл, містечок, міст Галичини, з Львова, Києва, навіть були із закордоння. Святковий день нагадав, що ми, українці, одвічно, ще з давніх доісторичних часів сформувалися як державницький народ(!), а не «молодший» брат.
Ми маємо наших, своїх національних Героїв, видних Постатей України, і глибоко шануємо їх! І хай замовчать наші недруги, всякі покидьки, хай не вчать нас, кого ми , українці, повинні пам’ятати, шанувати!
Р.S.
А чи є десь на Поділлі пам’ятник народному меснику, народному Герою України Устиму Кармелюку?
Володимир Блюсюк, архітектор, м. Львів